Фінанси

3.1. Зародження фінансової науки

Слово «фінанси» веде свій початок від середньовічної латини, саме від слова finare - платити; похідного від finis - термін платежу. У Німеччині під кінець середніх століть слово «Finanz» вживалося для позначення хитрості, підступності, а стосовно до державного господарства під «Finanz» розуміли здатність зібрати більше грошей. У той же час у Франції під finances розуміли всі матеріальні кошти, що були у розпорядженні уряду.

Фінансова наука є порівняно новою наукою. І, хоча фінанси також старі, як і держава, оскільки без господарства неможливо уявити ніякого суспільного організму, наука про фінанси не відрізняється особливою старовиною походження.

У класиків давньої Греції і Риму, таких як Ксенофонт, Арістотель, Цицерон, є згадки і про фінанси класичного світу. Античні країни у сфері фінансів, як і в інших сферах, досягли значних висот.

Ксенофонт (430—354 pp. до н.е.) у трактаті «Про домашнє господарство» дав характеристику інструментарію розподілу праці (на розумову і фізичну), товару, що має корисні властивості (споживча вартість), і його спроможності обміну на інший товар (мінова вартість).

Арістотель (384—322 pp. до н.е.) відзначав, що гроші виступають в ролі вимірювача при обміні, і тому їх не можна позичати (монета не може народжувати монету), що гроші стали «загальним засобом обміну» в результаті угоди.

Але, після занепаду Римської імперії в державах, що виникли з її колишніх провінцій, політичне життя зробило крок назад порівняно з тим, чого воно досягло в Давньому Римі. Римські інститути поступово зникають, замінюючись на нові - варварського німецького походження.

Починає розвиватися феодалізм. Право землеволодіння стає основою всіх інших прав, і настає повне змішування публічних і приватноправових відносин. Державне господарство набуває характеру вотчинного. Культурне життя приходить в занепад. У цю епоху середніх століть практично немає слідів фінансової науки. У той час найосвіченішим класом було духівництво, з середовища якого вийшли небагато вчених того періоду. Так, Фома Аквінський, що жив у XIII столітті, рекомендує для государів і правителів правила державного господарства, виходячи при цьому з релігійних і етичних засад.

Нікола Орем (1223—1282 pp.) створює трактат про походження і природу грошей, який складається з 26 розділів, це дозволяє вважати його одним з родоначальників економічної науки і попередником сучасних монетаристів.

У середині XVI ст. францисканський чернець Лука Пачіолі опублікував 600-сторінкову працю, за якою студенти навчалися математичним розрахункам і подвійній бухгалтерії.

Першим російським автором твору в області фінансів був І.С. Пересвєтов, який жив за Івана Грозного. Він виступав за збільшення доходів казни з метою посилення військової потужності держави, централізацію її ресурсів і скорочення витрат на систему намісництва, скасування інституту митарів.

Фінансова наука і фінансова література набули розвитку з XV століття, коли почав зміцнюватися новий державний устрій.

Найстаріша фінансова л ітература зародилася в Італії, де цьому сприяла фінансова практика середньовічних італійських республік. Саме в італійських республіках було розвинуте користування кредитом і розроблено деякі податки. Пізніше англійці, французи, голландці і німці також дуже багато зробили для розробки фінансової науки.

Критика встановлених в різних державах податків, складання податних проектів і суперечки про різні податки, що виникали в Англії, Німеччині, інших державах, створили численну літературу про податки, яка підготувала підґрунтя для фінансової науки. Розвитку останньої також багато сприяли фізіократи у Франції і камералісти в Німеччині.