Фінанси

2.4. Фінанси Російської держави

Активізації розвитку державних інститутів і суспільного життя насамперед сприяло об´єднання і зміцнення Російської держави в XIV - XVII ст. Проте адміністративно-територіальні одиниці, що входили до складу країни, такі як, повіти, стани і волості, були відособлені і мали власну фінансову систему. Намісники і волостелі отримували управління територіями в «кормління»: їм належали судові мита (присуд) і певна частина податків (кормленичий дохід).

Передумовами формування централізованого фонду грошових коштів держави стали поступовий перехід від натурального мінового господарства до товарно-грошових відносин, розділення державної і царської власності, формування і розвиток єдиної грошової системи, а також збільшення числа державних потреб, що задовольнялися за рахунок спеціальних зборів, таких, як натуральні і грошові ренти, мита й податі.

У період правління Петра І сталися позитивні зрушення в організації державного фінансового господарства. Була проведена грошова реформа, в результаті якої була зменшена вага мідних грошей і процес їх виготовлення став значно дешевшим. Окрім цього був проведений подушний перепис населення, що став основою введення подушної податі. Вперше здійснюється цільовий розподіл зібраних податків (подушна подать, що збиралася з селян, спрямовувалася на утримання армії, а з посадських людей — на утримання флоту).

Що стосується централізованих фінансових органів, то 1654 р. виникла перша в російській державі спеціалізована рахункова установа - Рахунковий Наказ. Його основним обов´язком була перевірка здійснених витрат, зокрема, видача полкової платні. З роками фінансова і контрольна влада Рахункового Наказу відійшла до Боярської думи. У зв´язку зі скасуванням наказів 12 грудня 1718 р. з´явився Указ «Об установі в Росії Державних Колегій». Спочатку було утворено дев´ять колегій.

У 1719 р. завершилася адміністративна реформа, в результаті якої губернії були розділені на провінції. На чолі провінцій поставили воєвод з тими ж правами і обов´язками провінцій, що і губернатори щодо губерній. Для прийому, зберігання і видачі казенних сум установлені були рентереі, якими завідували рентмейстери або скарбники. Рентерея і рентмейстер розташовувалися в тому самому місті і навіть будинку, де була Земська контора наглядача зборів, щоб останній завжди міг контролювати дії рентмейстера.

У першій половині XX ст. державне господарство Росії перебувало у стадії переходу від феодально-кріпосницького устрою до нових капіталістичних відносин. Відміна кріпацького права в Росії 1861 р. відкрила шлях до розвитку капіталістичного способу виробництва, оскільки виникла можливість використовувати вільнонайману працю.

Перша державна внутрішня позика була випущена в 1809—1810 роках Це поклало початок регулярному обігу цінних паперів на внутрішньому ринку. На початку XIX ст. були створені спеціалізовані органи, що займалися питаннями позик, — Державна комісія погашення боргів і Рада державних кредитних установлень. Комісія регулювала питання погашення боргів і обліку операцій, пов’язаних з переходом прав власності на державні цінні папери. До обов´язків Ради входила перевірка законності всіх операцій з державними цінними паперами і розгляд пропозицій у сфері державного кредиту.

У 1816 р. в Петербурзі була створена перша в країні фондова біржа, яка через певний час злилася з товарною біржею. Розвитку ринку сприяв випуск двох державних виграшних позик — 1864 і 1866 років. Це були значні довгострокові позики, розміщені на короткі терміни. Доходи від реалізації облігаційних позик пішли на споруду залізниць і відіграли чималу роль в економічному підйомі шістдесятих років.

1862 р. була проведена бюджетна реформа, оскільки відсутність єдиного загальнодержавного бюджету не забезпечувало акумуляцію коштів в руках уряду. З того часу розпис державних доходів і витрат почав публікуватися у пресі, тобто бюджет стає явним, а всі доходи держави концентруються на рахунках Державного казначейства.

В 70 - 80 pp. XIX ст. на ринку з´являються нові цінні папери залізничних позик, гарантованих урядом приватних залізничних позик, східних позик, короткострокових позик і тому подібне. Але далеко не всі вони пройшли успішно. Частка позик не була повністю розміщена, а їх облігації були низьколіквідними. Тягар обслуговування державного боргу ставав дедалі важчим — для популяризації позик дохід по ним доходив до 6% річних. У зв´язку з цим 1888 р. була зроблена перша спроба конверсії позик. Проте рішучий успіх у цій справі був досягнутий під керівництвом С.Ю. Вітте 1894 р. Облігації численних державних позик були конвертовані в єдиний процентний папір — 4%-ву ренту. У 1895— 1898 pp. в Росії була проведена грошова реформа, в результаті якої була введена золотомонетна форма золотого стандарту.

У кінці XIX — на початку XX ст. різко збільшилися витрати держави на військові цілі, утримання дедалі більшого державного апарату. Соціальні витрати на освіту, охорону здоров´я, культуру були ще вкрай незначні. Для державних фінансів було характерне швидке зростання витрат, що було обумовлено мілітаризацією економіки.

У Росії тільки з 1906 р. після заснування Державної думи починається етап розгляду в ній розпису доходів і витрат.

Маніфестами 6 серпня і 17 жовтня 1905 р. населенню імперії було даровано право участі через своїх виборних представників в обговоренні фінансових кошторисів і розпису державних доходів і витрат. Бюджетне питання, разом із земельним, на початку XX ст. стали найгострішими для Росії. Веденню Державної Думи підлягали, перш за все, державний розпис доходів з фінансовими кошторисами міністерств і головних управлінь. Указом в ід 8 березня 1906 р. були затверджені «Правила про порядок розгляду державного розпису доходів і витрат, а рівно про виробництво з казни витрат, розписом не передбачених».

Після Жовтневої революції був здійснений комплекс заходів у фінансово-кредитній сфері, направлених на зміну економічного і фінансового механізмів. Насамперед була проведена націоналізація банків і страхових компаній, скасована комерційна таємниця і введений робочий контроль над кредитними установами. У власність держави перейшли земля, н адра, ліси, води, підприємства промисловості, транспорту і фінансів. Державою була встановлена монополія на торгівлю золотом, хлібна монополія, націоналізована зовнішня торгівля, були анульовані державні позики царської Росії. До кінця 1917 р. державний борг Росії перевищив 60 млрд. рублів, відсотки до виплати складали понад 3 млрд. рублів. Згодом були анульовані облігаційні позики колишніх земських і муніципальних утворень. Був уведений високопрогресивний прибутково-майновий податок з частими термінами стягнення.

У цілях додаткової мобілізації грошових коштів в роки громадянської війни радянський уряд удавався до емісії грошей. Купівельна спроможність рубля за цей період знизилася в 967 разів. В умовах звуження сфери функціонування фінансів було здійснено скорочення фінансово-кредитного апарату. У жовтні 1918 р. сталося злиття Державного казначейства з установами Народного банку, а в квітні 1919 р. до складу Народного банку увійшли ощадні каси.

У березні 1919 р. всі державні підприємства були переведені на кошторисне фінансування з бюджету, і всі грошові надходження підприємства повинні були здавати до бюджету, що виключало необхідність кредитування державних підприємств. Діяльність народного банку зводилася лише до касового виконання бюджету, і в січні 1920 р. його було закрито, а організація розрахунків і видача грошей з поточних рахунків і внесків покладаються на Центральне бюджетно-розрахункове управління.

У липні 1920 р. загальнодержавний і місцевий бюджети були об´єднані в єдиний загальнодержавний бюджет, який був дефіцитним. Дефіцит бюджету 1920 р. складав 86,9% до витратної частини.

У цей період ліквідуються цінні папери і фондовий ринок. Проте в період НЕПу фондовий ринок відновлюється. Знову по всій країні виникають біржі, позабіржові структури й акціонерні товариства.

Після 1930 р. починається одержавлення ринку. Закриваються біржі, припиняють операції з цінними паперами комерційні банки, а потім і державні спеціалізовані банки. Всі операції з цінними паперами зосереджуються в ощадних касах. Розміщення позик перетворюється на насильницьке вилучення частини заробітної плати робітників і службовців за допомогою обов´язкової підписки на облігації на потреби економіки. Обов´язкова підписка в країні скасовується тільки 1957 року. Єдиним видом цінних паперів стають облігації 3%-вих внутрішніх виграшних позик, що можуть вільно обертатися.