Фінанси

2.3. Фінанси українських земель

На території українських земель у XV—XVI ст. було запроваджено адміністративне та фінансове право тих держав, до складу яких вони входили, а саме: Великого князівства Литовського, Речі Посполитої і Росії.

На Запоріжжі земля вважалася об’єктом власності всього Коша і щорічно розподілялася між тими, хто міг її обробляти. Козаки платили податок кошу, несли інші повинності.

Частина отриманих коштів з підпорядкованих кошу територій, як і у Великому князівстві Литовському, залишалася на місці та використовувалася на потреби місцевої адміністрації. Інша частина доставлялася на Січ і потрапляла в розпорядження коша.

Основними доходами козацької скарбниці були: доходи від експлуатації земель (на хуторах та зимівниках), мисливських і рибальських угідь; військова здобич; допомоги та плати за послуги від польського короля та російського царя; судові штрафи; орендна плата за крамниці і вантажні човни (дуби), що належали куреням; плата за перевезення через річки (мостове); податки.

Податкова система Запорізької Січі одночасно містила у своєму складі: традиційні, характерні для українського народу фіскальні інструменти з минулого; запозичені елементи; оригінальні, що були лише в козацькій державі, дохідні статті. Її основними складовими були військовий оклад, мито, господарська частина та кладове, торгівельні акцизи („торгове”), куфовий збір, податок із шинків, подимне, руга та роговщина.

Після довготривалої визвольної боротьби українського народу проти польського уряду (1648-1654 pp.) козацька старшина на чолі з гетьманом намагалася відродити українську державність, створити свою фінансову і податкову системи.

Для впорядкування фінансової системи в цей час була запроваджена одна з вищих особливих посад у старшинській адміністрації - генеральний підскарбій. Особа, яка її обіймала, відповідала з а стан фінансів козацького війська, розподіл натуральних і грошових податків, установлювала мито, очолювала скарбову канцелярію тощо. Генеральний підскарбій був незалежний від гетьмана й обирався шляхом виборів. На місцях обиралися полкові підскарбії, по два від кожного полку, які підпорядковувалися генеральному підскарбію. До їх функцій поряд з іншими входило збиранням податків. У цьому їм допомагали так звані комісарські десятники.

Гетьман повністю усувався від розпорядження військовим скарбом. Його доходи були визначені, якими він і мав задовольнятися.

Організація і порядок функціонування фінансових установ козаків дуже нагадували литовську адміністрацію. Скарбниця Січі являла собою одночасно, з одного боку, сховище грошей, цінностей, запасів, військових арсеналів, склад військових клейнодів, архів, з іншого - адміністративну систему. Розміри та порядок сплати податків пропонувалися шафарем та старшиною й ухвалювалися козацькою радою, про що потім видавалися грамоти. Саме грамоти і були тогочасними законодавчими актами козацької держави.

Одним із джерел прибутків державного скарбу універсалами Хмельницького були встановлені загальні податки, якими обкладалося все населення. Постійні податки називалися „поборами”, надзвичайні - „стацією”. Міщани і селяни сплачували стацію (податок, який йшов на утримання війська) та податок з промислових прибутків.

Поповнення казни відбувалося за рахунок трьох основних джерел податків: прибутків за перевезення товарів із сусідніх країн транзитом через запорізькі землі („мостові”, „мито”); прибутків від торгівлі і доходів від оподаткування мешканців.

Основним податковим доходом скарбниці коша, який був не що інше як форма подушного оподаткування, був військовий оклад, що сплачувався одруженими козаками, які платили за сім’ю.

За часів Гетьманщини частину податків, що стягувалися з населення, було скасовано. Від податків і повинностей були звільнені шляхта, старшина, духовенство, козацтво.

За гетьмана Брюховецького на українську землю 1666 року прибули московські переписувачі, я кі складали подушний опис сіл. Переписувалися двори „пашенних” людей (тобто хліборобських), які мусили сплачувати податки до московської казни. До перепису не включалися козацькі двори та монастирські села.

Крім того, казна козацької держави поповнювалася за рахунок військової здобичі, якими були військові трофеї, добуті шаблею та веслом, що носили назву „козацький хліб”; військового окладу - подарунків на користь січової й паланкової старшини, який стягувався з усіх козаків, а також з некозаків (січового її ідданства);

господарської десятини та медового господарства; торгового податку; податку з шинків; куфового збору тощо.

На утримання православної церкви і духовенства існував окремий вид податку, який називався руга та роговщина.

Існували й інші доходи - так зване безхазяйне, виморочене, конфісковане майно, викуп за полонених і засуджених, судові тарифи.

У 1710 р. були проголошені "Пакти й Конституція прав і вольностей Запорізького Війська", у яких сформульовані такі напрями організації бюджетних відносин: чітка і зрозуміла структура управління бюджетними коштами; компетентність, порядність і добровільна згода на виконання роботи підскарбів; боротьба з корупцією за організації функціонування урядового апарату; розмежування доходів урядовців та військового скарбу; чіткі ставки податків, контроль за ухиленням від сплати зборів; підзвітність за використані кошти. Запорозька Січ не мала власної грошової системи, в обігу були гроші різних країн.

1722 р. Петро І заснував Малоросійську колегію, до якої входили шість російських чиновників на чолі з президентом - бригадиром Вельяміновим. Вона взяла у свої руки всю фінансову систему України. Внаслідок цього податки з населення на Україні зросли за два роки майже в 6 разів. Остаточна ліквідація автономних прав України відбулася за Катерини II. Саме за її указом на всій території України був ліквідований полковий адміністративний устрій, остаточно скасоване гетьманське правління. Україна була поділена на губернії і стала внутрішньою провінцією Російської імперії.