Теорія і практика правозастосування

3. Способи тлумачення норм права

Тлумачення норм права можуть здійснювати всі суб´єкти реалізації права, включаючи тих, що не мають юридичної освіти. Але це не означає, що тлумачення норм права не підкорене виробленим юридичною наукою і практикою правилам. Для тлумачення наявність системи чітких правил, прийомів є такою самою необхідною умовою як і для будь-якого іншого складного виду людської діяльності розумового характеру. Зважаючи на це, з самого початку існування права юристи намагалися створити певну сукупність правил, які б уніфікували досвід тлумачення норм права і полегшили цей процес. Перші відомі результати такої уніфікації демонструють нам римські юристи. їх внесок до теорії тлумачення норм права є настільки визначним, що більшість з сформульованих ними позицій залишаються актуальними і сьогодні.

Завдяки зусиллям глосаторів, які коментували текст Кодексу Юстиніана, а згодом і завдяки узагальненню досвіду застосування феодальних законів тогочасними вченими і практиками, станом на XVII ст. у Західній Європі починає формуватися такий напрямок знань, як юридична герменевтика, предметом якої було:

1) «критика норм права» (на мові дорадянських юристів цей термін означав: перевірку справжності норми права, тобто її чинності, відповідності її текстуального виразу; визначення її дії у просторі, часі та за колом осіб);

2) тлумачення норм права, тобто з´ясування їх змісту.

Однак у другій половині XIX ст. юридична герменевтика швидко втрачає авторитет, внаслідок того, що вона не запропонувала власної цілісної системи правил тлумачення, а перебувала під абсолютним впливом праць римських юристів, пропонуючи схематичні і шаблонні шляхи до з´ясування змісту норм права.

На даний момент в Україні визнається і широко використовується низка способів тлумачення. В деяких правових системах перелік та характеристики цих способів у тій чи іншій мірі закріплено у спеціальних законах. Утім, у будь-якому разі основний зміст та особливості застосування способів тлумачення об´єктивно знаходиться поза сферою законодавчого регулювання, набуваючи свого повного відображення лише в узагальненнях судової практики вищими судовими інстанціями, у наукових роботах та створених на їх основі підручниках і науково-практичних коментарях до законодавчих актів. З´ясування змісту норм права відбувається за допомогою застосування інтерпретатором різноманітних розумових операцій, які називають способами тлумачення. Кожен спосіб тлумачення є сукупністю певних прийомів, правил, об´єднаних однією основою.

Питання класифікації способів тлумачення та віднесення того чи іншого правила тлумачення до змісту певного способу тлумачення є предметом численних дискусій, що тривають у науці вже протягом декількох століть. Залишаючи поза увагою аналіз вказаних дискусій, у цьому посібнику ми візьмемо за основу нижчевикладену класифікацію.

Залежно від основного інструменту пізнання змісту норм права всі способи тлумачення можна поділити на такі види:Спосіб тлумачення, який для з´ясування змісту норми права аналізує мовні засоби, якими виражена норма. Цей спосіб тлумачення називають мовним (граматичним).

Спосіб тлумачення, який для з´ясування змісту норми права використовує логічні засоби. Цей спосіб тлумачення називають логічним.

Спосіб тлумачення, який для з´ясування змісту норми права аналізує системні зв´язки між нормами. Цей спосіб тлумачення називають системним.

Спосіб тлумачення, який для з´ясування змісту норми права аналізує конкретно-історичні умови прийняття норми права. Цей спосіб тлумачення називають історичним або історико-політичним.

Спосіб тлумачення, який для з´ясування змісту норми права аналізує мету (призначення) цієї норми. Цей спосіб тлумачення називають телеологічним (цільовим).

Різноманітність способів тлумачення Н. Оніщенко пояснює тим, що при тлумаченні норм права інтерпретатор діє у трьох напрямках:

1) досліджує норму права;

2) досліджує її правові зв´язки - взаємовідносини з іншими юридичними приписами і правовими приписами;

3) досліджує її позаправові зв´язки з іншими суспільними явищами.

Слід вказати, що всі способи тлумачення можна поділити на дві групи: основні та додаткові.

Основними є способи тлумачення, які у тій чи іншій мірі використовуються практично в кожному випадку тлумачення норм права. В свою чергу додатковими є ті способи, що використовуються в тих випадках, коли потенціал основних способів тлумачення є недостатнім. До основних способів тлумачення відносяться: мовний, логічний, системний. До додаткових способів тлумачення належать: телеологічний, історичний.

ВИСНОВКИ

Таким чином, тлумачення норм права можуть здійснювати всі суб´єкти реалізації права, включаючи тих, що не мають юридичної освіти. Але це не означає, що тлумачення норм права не підкорене виробленим юридичною наукою і практикою правилам. Для тлумачення наявність системи чітких правил, прийомів є такою самою необхідною умовою як і для будь-якого іншого складного виду людської діяльності розумового характеру. Зважаючи на це, з самого початку існування права юристи намагалися створити певну сукупність правил, які б уніфікували досвід тлумачення норм права і полегшили цей процес. Перші відомі результати такої уніфікації демонструють нам римські юристи. їх внесок до теорії тлумачення норм права є настільки визначним, що більшість з сформульованих ними позицій залишаються актуальними і сьогодні.

Отже, можна підвести наступні підсумки:

1. Об´єктом (предметом) тлумачення виступає воля (намір, мета) самої норми права. При цьому воля (намір, мета) норми права проявляється у двох вимірах: статичному та динамічному. Статичний вимір - це буквальний вираз волі (наміру, мети) норми права в її тексті; динамічний - це вираз волі (наміру, мети) норми права, що випливає з співвідношення її тексту з принципами права, основними цінностями права, системою цілей відповідного інституту права, галузі права, мети права в цілому. Статичний аспект забезпечує стабільність та передбачуваність права; динамічний - адаптацію права до змін суспільних відносин, мінімізацію невідповідності між правом та реаліями життя.

2. За обсягом тлумачення норм права є буквальним, обмежувальним та розширювальним. Йдеться про співвідношення між мовним виразом норми права і результатом її тлумачення. Для наочності проілюструємо всі зазначені види співвідношення рішеннями Конституційного Суду України.

2. Залежно від суб´єкта, тлумачення норм права поділяється на офіційне (тобто те, яке надається суб´єктом владних повноважень) та неофіційне (тобто те, яке надається суб´єктом, що не має владних повноважень ). Офіційне тлумачення норм права - це процес і результат інтелектуально-вольової діяльності суб´єктів владних повноважень (органів державної влади, органів місцевого самоврядування), яка спрямована на з´ясування і надання письмового рекомендаційного або індивідуально-обов´язкового роз´яснення змісту (смислу) правила поведінки, яке міститься у нормі права.

3. Неофіційне тлумачення норм права - це процес і результат інтелектуально-вольової діяльності суб´єктів, які не мають владних повноважень, що спрямована на з´ясування і надання письмового або усного рекомендаційного роз´яснення змісту (смислу) правила поведінки, яке міститься у нормі права. Суб´єкти неофіційного тлумачення поділяються на: індивідуальних (адвокати, юрисконсульти, вчені-юристи, громадяни); колективних (адвокатські об´єднання, юридичні фірми, навчальні і наукові юридичні заклади, громадські об´єднання, підприємства та установи різних форм власності).

4. Тлумачення норм права можуть здійснювати всі суб´єкти реалізації права, включаючи тих, що не мають юридичної освіти. Але це не означає, що тлумачення норм права не підкорене виробленим юридичною наукою і практикою правилам. Для тлумачення наявність системи чітких правил, прийомів є такою самою необхідною умовою як і для будь-якого іншого складного виду людської діяльності розумового характеру. Зважаючи на це, з самого початку існування права юристи намагалися створити певну сукупність правил, які б уніфікували досвід тлумачення норм права і полегшили цей процес. Перші відомі результати такої уніфікації демонструють нам римські юристи. їх внесок до теорії тлумачення норм права є настільки визначним, що більшість з сформульованих ними позицій залишаються актуальними і сьогодні.