Теорія і практика правозастосування

2. Види тлумачення норм права

1) За обсягом тлумачення норм права є буквальним, обмежувальним та розширювальним. Йдеться про співвідношення між мовним виразом норми права і результатом її тлумачення. Для наочності проілюструємо всі зазначені види співвідношення рішеннями Конституційного Суду України.

Буквальним тлумаченням називають випадки, коли внаслідок тлумачення зміст правила поведінки, що міститься у нормі права, є таким, що повністю або у значній мірі відповідає текстуальному виразу норми.

Так, Рішенням Конституційного Суду України № 1-рп/2010 від 12.01.2010 р. було встановлено, що положення ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України «члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов´язків» слід розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства у будь-який час і з будь-яких підстав усунути особу (осіб) від виконання обов´язків члена (членів) виконавчого органу за умови, якщо в установчих документах товариства не визначено таких підстав. Усунення члена виконавчого органу товариства від виконання своїх обов´язків, яке передбачене ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України, не є відстороненням працівника від роботи в розумінні ст. 46 Кодексу законів про працю України.Як бачимо, Конституційний Суд України при тлумаченні ст. 99 Цивільного кодексу України не вийшов за межі її текстуального виразу.

Обмежувальним тлумаченням називають випадки, коли внаслідок тлумачення зміст правила поведінки, що міститься у нормі права, виявляється вужчим, ніж текстуальний вираз норми. У Рішенні Конституційного Суду України № 12-рп/98 від 09.07.1998 р. (справа про тлумачення терміну «законодавство») обмежувально був витлумачений термін «законодавство», що містився на той час у ч. 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України. У згаданій статті Кодексу йшлося про те, що сфера застосування контракту визначається законодавством України. Конституційний Суд з метою захисту прав працівника обмежив коло суб´єктів, актами яких могла встановлюватися сфера застосування контракту. У резолютивній частині Рішення було встановлено: «Термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов´язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України».

Таким чином Суд, погодившись у п. 3 мотивувальної частини Рішення з тим, що загалом у Кодексі термін «законодавство» вживається для позначення всіх джерел (форм) права України, тим не менш відносно ч. 3 ст. 21 Кодексу звузив значення цього терміна, вилучивши з його змісту нормативно-правові акти центральних та місцевих органів виконавчої влади, нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування, а також колективні договори (угоди) та інші локальні нормативно-правові акти.

Розширювальним тлумаченням називають випадки, коли внаслідок тлумачення зміст правила поведінки, що міститься у нормі права, виявляється ширшим, ніж текстуальний вираз норми. Конституційний Суд України у Рішенні № 12-рп/2010 від 28.04.2010 р. (справа про забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду) продемонстрував розширювальне тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 293 Цивільного процесуального кодексу України стосовно можливості апеляційного оскарження ухвал суду щодо забезпечення позову, а також ухвал щодо скасування забезпечення позову у взаємозв´язку з положеннями п. п. 2, 8 ч. З ст. 129 Конституції України. Зазначений пункт ст. 293 Кодексу суд витлумачив як такий, що передбачає право оскаржувати окремо від рішення суду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції як про забезпечення позову і щодо скасування забезпечення позову, так і ухвали про відмову в забезпеченні позову і скасуванні забезпечення позову. В той же час буквальний зміст п. 2 ч. 1 ст. 293 Цивільного процесуального кодексу України в редакції на момент його тлумачення передбачав можливість оскарження лише ухвал щодо забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову. На практиці можна досить часто спостерігати розширювальне і обмежувальне тлумачення норм права.

Наприклад, розширювальному тлумаченню підлягає п. 11 ст. 32 Кримінально-процесуального кодексу України, який надає визначення терміна «близькі родичі» - батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки. В даному випадку є очевидним, що вказаний перелік є неповним, адже нарівні з дружиною до близьких родичів відноситься також і чоловік. Такий варіант розуміння цієї норми підтримав і Верховний Суд України у п. б Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 2.07.2004 p., де зазначено, що у вказаному контексті слово «дружина» слід тлумачити як «один з подружжя».

Прикладом обмежувального тлумачення є розуміння ч. 1 ст. 1 Сімейного кодексу України: «Подружжя, яке не має дітей, має право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу». Оскільки, згідно зі ст. 6 Кодексу, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття, частина 1 статті, що коментується, власне, закріплює право на розірвання шлюбу між подружжям, які не мають саме неповнолітніх дітей.

Наприкінці розгляду цієї класифікації тлумачення норм права, зазначимо, що розширювальне або обмежувальне тлумачення повинне здійснюватися з урахуванням трьох правил.

По-перше, обмежувальне і розширювальне тлумачення можливе лише у випадках, коли буквальне значення норми права є або абсурдним (суперечить здоровому глузду), або явно не відповідає, вступає у протиріччя з іншими нормами, принципами права, метою нормативно-правового акту, інституту права, галузі права.

По-друге, обмежувальному тлумаченню не підлягають такі види норм права:

1) норми права, які закріплюють права і свободи людини;

2) норми права, які скасовують або пом´якшують юридичну відповідальність.

По-третє, розширювальному тлумаченню не підлягають такі види норм права:

1) норми права, які встановлюють юридичну відповідальність;

2) виключні переліки, які містяться у нормі права;

3) винятки, які містяться у нормі права.

Перелічені правила є загальновизнаними ще з часів римського права, їх дотримання унеможливлює зловживання як розширювальним, так і обмежувальним тлумаченням, запобігає порушенню прав і свобод суб´єктів права і невиправданому звуженню або розширенню змісту правила поведінки відносно його текстуального закріплення.

Прихильники суб´єктивної теорії тлумачення класифікацію тлумачення норм права за їх обсягом пояснюють за допомогою наміру законодавця. Наприклад, Є. Трубецькой пише: «Може трапитися так, що законодавець сказав більше або менше того, що хотів сказати. У першому випадку, коли законодавець висловився занадто загально, слід застосовувати обмежувальне тлумачення (interpretatio restrictiva); у другому випадку, коли законодавець висловився занадто стисло, повинно мати місце розширювальне тлумачення (interpretatio extensive)». Однак як ми вказали вище, чітко встановити, що саме хотів «сказати законодавець» є практично неможливим, тому при тлумаченні слід аналізувати лише те, що він фактично «сказав», тобто досліджувати текст норми, її зміст, намір, а також враховувати її зв´язки з іншими нормами права, принципами права. Крім того, часто на вибір того чи іншого шляху тлумачення норми права за обсягом істотним чином впливають фактичні обставини справи, які підлягають врегулюванню нормою права, яка тлумачиться.

2) Залежно від суб´єкта, тлумачення норм права поділяється на офіційне (тобто те, яке надається суб´єктом владних повноважень) та неофіційне (тобто те, яке надається суб´єктом, що не має владних повноважень). Офіційне тлумачення норм права - це процес і результат інтелектуально-вольової діяльності суб´єктів владних повноважень (органів державної влади, органів місцевого самоврядування), яка спрямована на з´ясування і надання письмового рекомендаційного або індивідуально-обов´язкового роз´яснення змісту (смислу) правила поведінки, яке міститься у нормі права. Залежно від відношення суб´єкта офіційного тлумачення до прийняття норми, яка тлумачиться, офіційне тлумачення поділяється на:

1) аутентичне (норму права тлумачить суб´єкт владних повноважень, який її встановлював);

2) делеговане (норму права тлумачить суб´єкт владних повноважень, який її не встановлював).

Залежно від суб´єктів, на яких поширюється офіційне тлумачення, воно поділяється на два види:

1) казуальне (від латинського «casus» - випадок);

2) нормативне.

Казуальним офіційним тлумаченням є письмове роз´яснення суб´єктом владних повноважень змісту норми права для конкретно визначеного суб´єкта, яке є рекомендаційним або обов´язковим для нього. Обов´язковим казуальним тлумаченням, є, наприклад, рішення суду, постанова слідчого тощо. Казуальним обов´язковим тлумаченням також є висновки Конституційного Суду України щодо додержання процедури і розгляду справи щодо імпічменту президенту України, відповідність міжнародно-правового договору Конституції України тощо. Рекомендаційним казуальним тлумаченням є, наприклад, письмова відповідь органу державної влади на запит суб´єкта стосовно роз´яснення його прав і обов´язків.

При розкритті істотних ознак нормативного офіційного тлумачення вітчизняні вчені як правило поділяють позицію, що склалася в юридичній літературі ще радянського періоду: нормативним офіційним тлумаченням є роз´яснення правової норми компетентним органом, обов´язкове для всіх осіб та органів, які прямо підпадають під юрисдикцію органу, що здійснює тлумачення, і поширюється на все коло випадків, що передбачені нормою, яка тлумачиться, при цьому акти нормативного офіційного тлумачення розраховані на неодноразове використання.

Прихильники такого розуміння нормативного офіційного тлумачення зазначають, що, незважаючи на свій обов´язковий характер, такі акти не є правотворчими, оскільки в них роз´яснюються вже існуючі норми права, а не створюються нові. Втім, такий критерій відмежування правозастосування (тлумачення) від правотворчості є досить умовним. Наприклад, положення резолютивних частин рішень Конституційного Суду України, які ми навели вище в якості прикладів обмежувального та розширювального тлумачення, можуть бути інтерпретовані і в якості приписів, що роз´яснюють зміст існуючої норми права і не привносять до її змісту нічого принципово нового, і в якості приписів, що мають всі ознаки повноцінної конкретизуючої норми права.

При цьому аргументація як прихильників правотворчих елементів у рішеннях Конституційного Суду України, так і їх опонентів, у більшості випадків буде однаково переконливою. Тому ми вважаємо, що в даному випадку слід обрати середній варіант. Почати слід з того, що ст. 150 Конституції України закріплює за рішеннями Конституційного Суду України з офіційного тлумачення загальнообов´язкову юридичну силу, вже один цей фактор дає всі підстави для віднесення таких рішень до джерел (форм) права України. Рішення містять норми права у своїй резолютивній частині. В силу цього, як ми вказували у підрозділі 1.1. цього посібника, їх пропонується називати квазіпрецедентами.

Проте норма права, яка міститься у рішенні Конституційного Суду України з офіційного тлумачення, зважаючи на особливий шлях виникнення (в результаті процесу тлумачення іншої норми права), має свою специфіку: по суті вона є правилом розуміння іншої норми права. По причині своєї загальнообов´язковості, результат офіційного тлумачення Конституційного Суду України не може бути віднесений до тлумачення; по причині свого виникнення в результаті з´ясування змісту інших норм права, результат офіційного тлумачення Конституційного Суду України не може вважатися класичною правотворчістю. Отже, офіційне тлумачення норм права Конституційним Судом України - це встановлення загальнообов´язкових правил розуміння норм Конституції та законів України.

Тому тлумачення, здійснюване Конституційним Судом України, не може бути віднесене до нормативного офіційного тлумачення з причини своєї загальнообов´язковості (що робить його близьким за своєї сутністю до правотворчості).

Виходячи з викладеного, нормативне офіційне тлумачення - це письмове роз´яснення суб´єктом владних повноважень змісту норми права для невизначеного кола суб´єктів, яке має рекомендаційний характер.

Прикладом офіційного нормативного тлумачення є роз´яснення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, що надаються нею згідно з п. 23 ст. 7 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», і які мають рекомендаційний характер і поширюються на невизначене коло осіб.

Неофіційне тлумачення норм права - це процес і результат інтелектуально-вольової діяльності суб´єктів, які не мають владних повноважень, що спрямована на з´ясування і надання письмового або усного рекомендаційного роз´яснення змісту (смислу) правила поведінки, яке міститься у нормі права. Суб´єкти неофіційного тлумачення поділяються на: індивідуальних (адвокати, юрисконсульти, вчені-юристи, громадяни); ко-лективних (адвокатські об´єднання, юридичні фірми, навчальні і наукові юридичні заклади, громадські об´єднання, підприємства та установи різних форм власності).

Залежно від рівня та особливостей фахової підготовки суб´єкта, неофіційне тлумачення поділяється на: побутове, компетентне, професійне, доктринальне.

Побутове неофіційне тлумачення норм права надається суб´єктами, що не мають юридичної освіти, і воно не входить до їхнього професійного обов´язку. Таке тлумачення здійснюється суб´єктом для себе і своїх близьких, знайомих. При з´ясуванні змісту норми права такий суб´єкт значною мірою керується не раціональним підходом, а почуттями, емоціями, моральними поглядами, життєвим досвідом тощо.

Компетентне неофіційне тлумачення норм права надається суб´єктами, що не мають юридичної освіти, але характеризуються достатньо високим рівнем обізнаності у певній сфері людського життя, користуються заслуженим суспільним визнанням. Отже, суб´єктом компетентного тлумачення може бути відомий і авторитетний філолог, політолог, історик, економіст, філософ, журналіст, письменник тощо.

Професійне неофіційне тлумачення норм права здійснюють суб´єкти, які мають юридичну освіту.

Доктринальне неофіційне тлумачення норм права здійснюють суб´єкти у процесі наукової діяльності у сфері права.

Отже, неофіційне тлумачення відрізняється від офіційного такими ознаками:

Неофіційне тлумачення надається суб´єктами, які не мають владних повноважень (в той час як офіційне тлумачення надається лише суб´єктами владних повноважень, які діють від імені держави або територіальної громади);
Офіційне тлумачення завжди здійснюється на професійній основі, а неофіційне тлумачення може здійснюватися особами, які не мають юридичної освіти;
Необов´язкове значення результату неофіційного тлумачення (в той час як результати офіційного тлумачення можуть бути як рекомендаційні, так і індивідуально-обов´язкові).
Результат неофіційного тлумачення може оформлюватися як в усному, так і в письмовому вигляді (в той час як результат офіційного тлумачення завжди існує у письмовому вигляді);
До письмової форми результатів неофіційного тлумачення не пред´являються спеціальні вимоги щодо їх реквізитів (у той час як форма актів офіційного тлумачення має відповідати низці вимог).

Так, неофіційне тлумачення може відбуватися шляхом надання консультацій та довідок (усних або письмових), наукових коментарів, статей, монографій, навчальних видань, лекцій та інших публічних виступів, відповідей на питання в рамках теле- та радіо програм тощо.

ВИСНОВКИ

Отже, за обсягом тлумачення норм права є буквальним, обмежувальним та розширювальним. Йдеться про співвідношення між мовним виразом норми права і результатом її тлумачення. Для наочності проілюструємо всі зазначені види співвідношення рішеннями Конституційного Суду України.

Залежно від суб´єкта, тлумачення норм права поділяється на офіційне (тобто те, яке надається суб´єктом владних повноважень) та неофіційне (тобто те, яке надається суб´єктом, що не має владних повноважень ).

Офіційне тлумачення норм права - це процес і результат інтелектуально - вольової діяльності суб´єктів владних повноважень (органів державної влади, органів місцевого самоврядування), яка спрямована на з´ясування і надання письмового рекомендаційного або індивідуально-обов´язкового роз´яснення змісту (смислу) правила поведінки, яке міститься у нормі права.

Неофіційне тлумачення норм права - це процес і результат інтелектуально-вольової діяльності суб´єктів, які не мають владних повноважень, що спрямована на з´ясування і надання письмового або усного рекомендаційного роз´яснення змісту (смислу) правила поведінки, яке міститься у нормі права.