Теорія і практика правозастосування

1. Поняття тлумачення норм права

Без перебільшення можна сказати, що тлумачення норм права є найважливішим елементом як застосування права, так і реалізації права взагалі, адже результатом тлумачення є, по-перше, з´ясування змісту правила поведінки, що міститься у нормі права, а, по-друге, індивідуалізація цього правила поведінки стосовно конкретних осіб та обставин справи. Тобто тлумачення норм права виступає своєрідною інтелектуальною рушійною силою всього процесу правового регулювання. Зважаючи на це, наявність в юриста глибоких знань про правила і прийоми тлумачення, а також навичок і досвіду їх практичного використання, автоматично означає його високу кваліфікацію. Саме під час тлумачення норм права проявляється професійний рівень юриста.

Разом з тим потрібно чітко усвідомлювати, що тлумачення не є суто юридичним явищем. Так, на тлумачення норм права справляє вплив не лише підготовка юриста, його праворозуміння, стиль юридичного мислення, традиції юридичної практики, а й також пануючі у суспільстві моральні і світоглядні стандарти, психологічні характеристики суб´єкта тлумачення, ідеологія і правова політика держави, а також правлячих еліт.

Стосовно багатьох важливих питань, пов´язаних з тематикою тлумачення норм права, у вітчизняній юридичній літературі ще з кінця XIX ст. висловлюються різні, під час протилежні, думки. Разом з тим потрібно відмітити і позитивну тенденцію щодо уніфікації термінології та категоріального апарату теорії тлумачення норм права, яка намітилася після виходу роботи П. Недбайла «Применение советских правовых норм» (1960 р.).

У сучасний період подібну роль відіграла праця О. Черданцева «Толкование права и договора» (2003 р.), автор якої розпочав досліджувати тлумачення норм права дещо пізніше, ніж П. Недбайло. Почнемо зі з´ясування самого терміна «тлумачення норм права». Передусім потрібно відмітити, що тлумачаться саме норми права, а не право в цілому чи конкретний нормативно-правовий акт або інше джерело (форма) права. Відомо, що норма права може не збігатися з складовими частинами нормативно-правового акта (статтею, частиною статті), крім того, вона не завжди знаходить повне відображення у тексті відповідного джерела (форми) права.

Тлумачення норм права поділяється на два відносно самостійних процеси: з´ясування та роз´яснення. До змісту понять з´ясування і роз´яснення норм права входить не лише процес, а й результат цього процесу. У розрізі взаємовідношення вказаних процесів, потрібно зазначити, що з´ясування норм права завжди передує їх роз´ясненню. При цьому з´ясування є обов´язковим етапом тлумачення, а роз´яснення - додатковим. Під з´ясуванням норм права розуміють виявлення їх змісту (смислу). Під роз´ясненням норм права розуміють передачу інформації про зміст (смисл) норми третім особам.

Виходячи зі свого лексичного значення, слова «зміст» і «смисл» є синонімами. Так, зміст - це те, про що йдеться, розповідається; сутність, внутрішня особливість чого-небудь; розумна основа, мета, призначення чого- небудь. Смисл - це внутрішній зміст, сутність, суть чого-небудь, значення або мета, завдання, призначення чого-небудь. Відповідно, з´ясування і роз´яснення норм права розрізняються за своїм цільовим призначенням: суб´єктом тлумачення норма права з´ясовується для себе, а роз´яснюється - для інших.

Причому з´ясування норм права є притаманним усім випадкам тлумачення, а роз´яснення - лише деяким. Як пише Ю. Власов, роз´яснення здійснюється тільки у тих випадках, коли в результаті з´ясування норми права та отриманні його результату суб´єкт тлумачення вважає за потрібне (або зобов´язаний згідно законодавства) дати детальніше розгорнуте пояснення змісту цієї норми для правильного й однакового розуміння її іншими особами. Крім того, з´ясування - це індивідуальний процес, а роз´яснення вимагає наявності щонайменше двох суб´єктів, один з яких певним чином передає іншому інформацію про зміст тих чи інших норм права. Результат роз´яснення може бути зафіксований у письмовій формі. У деяких випадках таке закріплення є обов´язковим (у мотивувальній частині правозастосовного акту; у резолютивній частині рішення Конституційного Суду України з надання офіційного тлумачення тощо).

При розкритті феномену тлумачення норм права часто використовується термін «інтерпретація». Більшість вчених справедливо розглядає вказані два терміни в якості синонімів. Законодавство України застосовує термін «тлумачення норм права». На наш погляд, незважаючи на те, що термін «тлумачення» більше пов´язаний зі словами «смисл», «ясний», «зрозумілий», тоді як «інтерпретація» - зі словами «пояснення», «оцінка» або «посередництво», це не дає підстави для розгляду цих двох термінів в якості таких, що позначають різні правові явища. Ті відмінності між інтерпретацією та тлумаченням норм права, на які вказують деякі автори, є занадто незначними та умовними для того, щоб вводити у категоріальний апарат юридичної науки додатковий термін «інтерпретація норм права».

Таким чином, у найбільш широкому розумінні тлумачення норм права полягає в з´ясуванні і (за необхідності) роз´ясненні їх змісту (смислу). Тлумаченню підлягають всі норми права. Іншими словами, не існує норми права, зміст якої був би абсолютно ясним і однозначним щодо певної комбінації фактів. Необхідність здійснення тлумачення всіх норм права обумовлюється властивостями самого права як соціального регулятора. Назвемо основні з таких властивостей:

Мовно-текстуальний вираз норм права передбачає те, що вони підлягають тлумаченню, як і будь-який інший текст;
Абстрактний характер текстуального закріплення норми права призводить до того, що у процесі реалізації стосовно конкретних відносин її зміст підлягає перетворенню у більш конкретизовані висловлювання;
Мовний вираз норми права не збігається зі змістом правила поведінки, яке вона містить, що обумовлено обмеженими можливостями мовних засобів і складністю суспільних відносин;
На практиці реалізується не ізольований юридичний припис, а ціла група пов´язаних та взаємодіючих між собою норм права, оскільки право є системним явищем;
Норми права при передачі інформації щодо змісту правила поведінки, яке в них міститься, використовують спеціальні юридичні терміни (позовна давність, добросовісний набувач, правопорушення тощо), оціночні поняття та специфічні прийоми формулювання речень, що ускладнює їх розуміння для осіб без спеціальної підготовки.

Призначенням тлумачення норм права є встановлення дійсного змісту (смислу) правила поведінки, яке в ній міститься. Виходячи з викладеного, тлумачення норм права - це процес і результат діяльності з з´ясування та у разі необхідності - з роз´яснення змісту (смислу) правила поведінки, яке міститься у нормі права, що досягається за допомогою різноманітних інтелектуальних операцій. Зміст (смисл) норми права має однозначно виражений вольовий характер. Тобто норма права є владним велінням, що переслідує мету встановити певний обов´язковий варіант поведінки суб´єктів стосовно тих чи інших обставин. Найбільш складним питанням є суть вольового характеру норми права. Іншими словами, що є головним для тлумачення: воля (намір, мета) суб´єкта правотворчості чи воля (намір, мета) самої норми? Така постановка питання має і суто практичний вимір: якщо головним є воля суб´єкта правотворчості, то це означає незмінність змісту норми права протягом усього її існування; якщо головним є воля самої норми, то значить її зміст може змінюватися залежно від різноманітних факторів (зміна пов´язаних з нею норм; зміна суспільних відносин, які нею регулюються тощо).

Точку зору, за якою смислом норми права є воля законодавця, називають суб´єктивною теорією, а точку зору, за якою смислом норми є воля самого закону - об´єктивною теорією. Обговорення вказаного питання має довгу історію. Особливо гострої форми воно набуло наприкінці XIX - на початку XX ст., коли тогочасні російські та німецькі вчені, обстоюючи різні погляди, вступили у цікаву дискусію.У дорадянській юридичній літературі домінувала суб´єктивна теорія. Її підтримували такі впливові вчені, як: Є. Васьковський, М. Коркунов, Г. Шершеневич. Скажімо, Є. Васьковський писав, що норма сама по собі не має ані волі, ані смислу: вона є певною сукупністю слів, тобто умовних знаків, за допомогою яких її творець повідомляє громадянам те, що він думає та бажає. Разом з тим низка тогочасних німецьких вчених (К. Біндінг, І. Колєр та ін.) дотримувалися протилежної думки, зазначаючи, що закон після його опублікування «відривається» від законодавця, і, завдяки системному зв´язку між його нормами та діючим правом, набуває такої самостійності, що воля і думка авторів закону перестає мати значення.

Вчені зазначали, що воля законодавця є індивідуальною, в той же час воля опублікованого закону є об´єктивною силою, яка є вищою будь-якої індивідуальної волі, в тому числі волі законодавця. Тлумачити закон - означає відшукувати і розкривати не ту волю, яка була джерелом слова, а ту, яка складає його зміст. Вирішальне значення має не те, що бажає укладач закону, а те, що бажає закон. Звичайно, закон не має волі у психологічному смислі, але він має її у телеологічному смислі, в якості органічного намагання досягти мети. Показовим є те, що римські юристи також оперували поняттям «воля закону», яке розуміли практично синонімічно з метою закону.

У переважній більшості сучасних вітчизняних наукових джерел зазначається, що об´єктом тлумачення є воля (намір) суб´єкта правотворчості, яка матеріалізована у тексті норми права. Така позиція була притаманна і радянським науковим працям з тією лише відмінністю, що в якості первинної часто вказувалася навіть не воля законодавця, а воля пануючого класу, яка відображена у волі законодавця і втілена у тексті норми. Якщо буквально слідувати цій точці зору, то виходить, що з´ясування змісту норми права стає практично нездоланним завданням навіть для висококласного юриста, адже для з´ясування змісту певної норми права він повинен дослідити три різних явища (волю пануючого класу або народу, волю законодавця, текст норми) і на підставі цього сформулювати зміст правила поведінки. На жаль, деякі сучасні вчені продовжують підтримувати таку надзвичайно складну «тричленну» структуру об´єкта тлумачення, яка може існувати лише як суто теоретична конструкція. Разом з тим на практиці головним (і у переважній більшості єдиним) об´єктом тлумачення є текст норми права та виражене в ній правило поведінки.

Отже, є очевидним, що суб´єктивна теорія має декларативний характер. Якщо підтримку радянськими дослідниками суб´єктивної теорії тлумачення можна пояснити неможливістю виходу ними за ідеологічні рамки, що були встановлені, зокрема, вченням В. Леніна («Закон - це вираз державної волі пануючого класу»), то автоматичне відтворення положень цієї теорії сучасними науковцями можна пояснити їхнім небажанням здійснити критичний аналіз конструкції «воля законодавця».Тим часом поняття «воля законодавця» не є монолітним утворенням, оскільки воно з однаковим успіхом може бути ототожнене з намірами декількох різних суб´єктів:

1) з волею кожного з авторів законопроекту;

2) з волею кожного з ініціаторів розгляду законопроекту;

3) з волею конституційної більшості депутатів, що проголосувала за законопроект;

4) з волею кожного окремого депутата, що голосував за законопроект.

Є очевидним, що всі чотири аспекти розуміння «волі законодавця» не складають єдиного цілого, крім того - в переважній більшості випадків суперечать одне одному. Наприклад, воля авторів законопроекту може входити у пряме протиріччя з волею окремих депутатів, що голосували за законопроект. Більше того, воля одного автора законопроекту може у деяких аспектах не збігатися з волею іншого автора. Звідси виникає два питання: воля якого з вказаних суб´єктів є «волею законодавця» і яким чином її ідентифікувати?

Зрозуміло, що на ці питання немає і не може бути однозначної відповіді. Є досить показовим, що прихильники конструкції «волі законодавця» визнають, що вона дає широкий простір для «приписування» законодавцю намірів, яких він ніколи не мав. Для мінімізації таких наслідків ними пропонується в якості завдання тлумачення розглядати «з´ясування смислу того, що законодавець сформулював, а не те, що законодавець думав при виданні нормативного акта». Але ж тим самим вони автоматично стають на бік об´єктивної теорії, оскільки у зазначеному аспекті йдеться вже не про волю законодавця, а суто про текст закону і виражений у ньому намір, який лише опосередковано пов´язаний з наміром суб´єкта правотворчості.

Схоластично-ідеологічний характер суб´єктивної теорії тлумачення був очевидний навіть для деяких впливових радянських вчених. Так, М. Шаргородський вказував, що «закон тлумачиться і повинен тлумачитися у відповідності з волею законодавця часу застосування закону». Оскільки «волі законодавця на час застосування закону» не може бути в принципі, то виходить, що вчений фактично підтримував об´єктивну теорію тлумачення. На переваги об´єктивної теорії тлумачення в одній із своїх ранніх праць вказував і С. Братусь. Іноді тогочасні дослідники висловлювалися проти суб´єктивної теорії ще більш чітко: «Мета законодавця, коли вона об´єктивується у тій чи іншій нормі, набуває ніби незалежне від нього існування, перетворюючись на мету в нормі права». Деякі вже сучасні вчені пропонують розрізняти об´єкт тлумачення (під яким мають на увазі закони та підзаконні акти) та предмет тлумачення (під яким мають на увазі історичну волю законодавця, яка виражена в законі). Вважаємо, що така подвійність «об´єкт-предмет» тлумачення не тільки не дає відповіді на поставлене питання, а лише його ускладнює. Адже ніхто не сперечається з тим, що матеріальним об´єктом тлумачення є текстуальний вираз норми.

ВИСНОВКИ

Отже, об´єктом (предметом) тлумачення виступає воля (намір, мета) самої норми права. При цьому воля (намір, мета) норми права проявляється у двох вимірах: статичному та динамічному. Статичний вимір - це буквальний вираз волі (наміру, мети) норми права в її тексті; динамічний - це вираз волі (наміру, мети) норми права, що випливає з співвідношення її тексту з принципами права, основними цінностями права, системою цілей відповідного інституту права, галузі права, мети права в цілому. Статичний аспект забезпечує стабільність та передбачуваність права; динамічний - адаптацію права до змін суспільних відносин, мінімізацію невідповідності між правом та реаліями життя.