Теорія і практика правозастосування

3. Дія нормативно-правового акту за колом осіб

Дія НПА за колом осіб - поширення його норм на певне коло суб´єктів. Дія НПА за колом осіб розглядається в трьох аспектах:

1) особливості дії НПА щодо іноземців, які перебувають на території держави;

2) обмеження щодо дії НПА на окремі категорії осіб;

3) правила визначення осіб, на яких поширює свою дію НПА.

Особливості дії НПА щодо іноземців

Територіальний принцип дії НПА у просторі повинен визначатися як поширення дії НПА на всіх осіб незалежно від їхнього громадянства, які перебувають на території держави. Дія НПА за колом осіб органічно пов´язана з дією НПА в просторі. В демократичній державі іноземці за своїм правовим статусом в основному прирівнюються до громадян, за окремими вказаними в законі винятками. Спеціальні правила для іноземців можуть встановлюватися також міжнародно-правовими договорами між державами.

Оскільки громадянство визначається як політико-правовий зв´язок між державою і особою, то логічним є те, що різниця в дії НПА щодо іноземців насамперед повинна обумовлюватися відсутністю в іноземних громадян відповідних політичних (і похідних від них) прав і кореспондуючим цим правам обов´язків. Разом з тим сучасні держави досить часто практикують встановлення обмежень для іноземців і у сфері соціально-економічних прав.

Загалом, за законодавством більшості розвинутих держав різниця в дії НПА щодо іноземців стосується того, що іноземці не підлягають призову на військову службу, не користуються виборчими правами, не можуть займатися деякими видами діяльності, обіймати деякі посади, набувати право власності на деякі об´єкти. Так, наприклад, ч. 4 ст. 81 Земельного кодексу України передбачає, що землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, підлягають відчуженню протягом року.

Слід також зазначити, що правове регулювання дії НПА щодо іноземців ґрунтується в міжнародному праві на основі принципу взаємності. Принцип взаємності є похідним від розглянутого вище принципу суверенної рівності. Принцип взаємності в міжнародному праві спрямований на недопущення дискримінації щодо громадян іноземних держав. Під даним принципом ро-зуміється надання іноземним громадянам такого обсягу прав, який був би максимально наближеним до того, який мають громадяни на території своєї держави. Відхід однієї держави від даного принципу має наслідком аналогічні дії іншої держави. Дане положення підтверджується ч. 3 ст. 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», де вказується, що якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасоване, якщо відпадуть підста-ви, які обумовили його прийняття.

Разом з тим, обов´язки, покладені законодавством на іноземців, повинні виконуватися у повному обсязі. Можливість безкарного порушення іноземцем норм держави місця перебування свідчитиме про порушення принципів суверенітету держави, а значить і порушення принципу верховенства державної влади на всій території. В цьому відношенні розглянутий вище принцип дипломатичного імунітету до певної міри вступає в суперечність з принципом верховенства державної влади на всій її території.

Водночас вказана суперечність вирішується наступним чином. Особа, наділена дипломатичним імунітетом, не підлягає відповідальності за законом місця її перебування. Однак у випадку вчинення злочину або інших вчинків, передбачених міжнародно-правовими договорами, така особа оголошується «персоною нон грата» (persona non grata - небажана особа) і повинна залишити територію держави місця перебування у визначений термін. В іншому випадку держава може відмовитися визнавати цю особу членом дипломатичної місії і притягти її до відповідальності за національним законодавством.

Питання поширення законодавства держави на іноземних громадян за межами території цієї держави вирішується в залежності від конкретного випадку і законодавства іноземних держав, а також укладених між відповідними державами міжнародно-правових договорів.

Поширення законодавства держави на свого громадянина, який перебуває за межами її території, визначається принципом персональної (екстериторіальної) дії закону. Однією з ознак, яка у цьому випадку відрізняє громадянина від іноземця, є різний характер зв´язку, який існує між державою і громадянином, а також між державою і іноземцем. Громадянин має так званий постійний зв´язок з державою, на відміну від іноземця, зв´язок якого з держа - вою місця перебування, як правило, обмежується часом перебування або певним юридичним фактом. Виїзд особи за межі території держави не означає втрати ним громадянства, а тому у громадянина, який перебуває на території іноземної держави, зберігається обов´язок з виконання законодавства держави, громадянином якої він є.

Обмеження щодо дії НПА на окремі категорії осіб

Рівна дія НПА стосовно всіх суб´єктів права не виключає і того, що можуть мати місце спеціальні норми, які, виходячи з основних принципів права, поширюють свою дію лише на окремі групи населення. Дана обставина обумовлюється так званим спеціальним (родовим) статусом особи, який відображає особливості становища окремих категорій громадян (наприклад, студентів, пенсіонерів, тощо). Ці категорії осіб можуть мати передбачені законодавством додаткові права та обов´язки.

Крім того, особливості дії НПА на окремі категорії осіб можуть бути пов´язані і з наявністю так званої спеціальної недоторканності. В теорії права виділяється так звана загальна недоторканність (вона поширюється на всіх людей в однаковому обсязі і базується на ст. 29 Конституції України: «Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність»), також спеціальна недоторканність (недоторканність певних, визначених законом категорій посадових осіб). Спеціальна недоторканність залежно від конкретної категорії осіб, яким вона надана, має неоднаковий обсяг та форми гарантування.

З точки зору теорії права наявність спеціальної недоторканності може розглядатися як порушення принципу формальної рівності. Формальна рівність означає застосування однакового масштабу до всіх індивідів, включаючи тих, які виступають як носії державно-владних повноважень. Однак порушення принципу формальної рівності може бути обґрунтовано необхідністю забезпечення захисту посадових осіб від посягань і будь-яких сторонніх впливів.

Як зазначається в Рішенні Конституційного Суду України № 1-рп/98 від 26.02.1998 р. у справі за конституційним поданням народних де - путатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про вибори народних депутатів України» (справа про вибори народних депутатів України): «Вирішуючи питання щодо недоторканності певних посадових осіб, необхідно виходити з того, що встановлення додаткових порівняно з недоторканністю особи (ст. 29 Конституції України) гарантій недоторканності для окремих категорій державних посадових осіб має на меті створення належних умов для виконання покладених на них державою обов´язків та захист від незаконного втручання в їх діяльність».

Крім того, у п. 2.2.2 Висновку Конституційного Суду України № З -в/2001 від 11.07.2001 р. в справі за конституційним поданням Президента України про надання висновку щодо відповідності Конституції України Римського Статуту Міжнародного кримінального суду (справа про Римський Статут) вказано: «Недоторканність певної категорії посадових осіб - це не їх привілей; вона пов´язана з виконанням ними важливих державних функцій, а тому відповідно до Конституції України і міжнародно-правових зобов´язань України не може розглядатися як гарантії їх безкарності. Недоторканність народних депутатів України, Президента України, суддів передбачає лише спеціальні умови притягнення їх до кримінальної відповідальності».

Види спеціальної недоторканності

1) Депутатська недоторканність. Депутатська недоторканність за своїм змістом є гарантією більш високого рівня порівняно з загальними конституційними гарантіями недоторканності особи. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правовий характер, покликана слугувати публічним інтересам, забезпечити підвищену охорону законом особи парламентаря в силу здійснюваних ним державних функцій, охороняти його від безпідставних переслідувань, сприяючи безперешкодній діяльності парламентаря і, тим самим - парламенту, їх самостійності і незалежності.

Відповідно до ч. З ст. 80 Конституції України, народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані. Депутатський імунітет у сфері кримінального судочинства передбачений передусім для того, щоб створити належні умови для роботи депутатів у плані того, щоб унеможливити незаконне, необґрунтоване переслідування депутатів, і, тим самим, гарантувати їх незалежність, що є подальшим розвитком принципу розподілу влад.

2) Президентський імунітет - це право недоторканності Президента України. Відповідно до ст. 105 Конституції України, Президент України користується недоторканністю на час виконання повноважень. Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України лише в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.

3) Суддівський імунітет. Суддя не може без згоди Верховної Ради України бути затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку суду.

4) Імунітет деяких інших посадових осіб. Так, ч. 2 ст. 37 Закону України «Про Рахункову палату» передбачено, що кримінальну справу щодо Голови Рахункової палати, Першого заступника і заступника Голови, головних контролерів та Секретаря Рахункової палати може бути порушено лише Генеральним прокурором України. Також ч. З ст. 20 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» передбачає, що Уповноважений користується правом недоторканності на весь час своїх по-вноважень. Він не може бути без згоди Верховної Ради України притягнутий до кримінальної відповідальності або підданий заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, затриманий, заарештований, підданий обшуку, а також особистому огляду. Кримінальну справу проти Уповноваженого може бути порушено лише Генеральним прокурором Ук- раїни. За порушення законодавства щодо гарантій діяльності Уповноваженого, його представників та працівників секретаріату винні особи притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Обсяг дії НПА за колом осіб

Обсяг дії НПА за колом осіб, як правило, вказується у самому НПА. Причому в багатьох випадках коло осіб, на які поширюється відповідний НПА, зазначається вже в назві цього НПА. Так, з назви Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» випливає, що він поширює свою дію на осіб, які є депутатами місцевих рад.

Іншим способом визначення кола осіб, на регулювання поведінки яких спрямований певний НПА, є аналіз самого тексту такого НПА. Наприклад, дія згаданого вище Закону України «Про правовий статус іноземців» поширюється не лише на іноземців, а й на осіб без громадянства, що випливає, зокрема, з преамбули цього закону.

В деяких випадках визначення кола осіб, на яке поширює свою силу НПА, може бути встановлено лише шляхом тлумачення його норм та норм інших НПА.

Встановлення кола осіб, на яких поширюється дія НПА, має надзвичайно важливе значення, оскільки помилка щодо визначення таких осіб може бути, наприклад, підставою для скасування судового рішення. Так, рішенням суду було задоволено позов військової частини Державної прикордонної служби України про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення на підставі ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України», яка на момент існування правовідносин передбачала звільнення військових частин від сплати всіх видів податків. Але вищі судові інстанції рішення суду скасували на підставі того, що позивач є військовою частиною Державної прикордонної служби України і на нього не поширюється дія Закону «Про Збройні Сили Ук-раїни».

ВИСНОВКИ

Таким чином, дія НПА за колом осіб - поширення його норм на певне коло суб´єктів. Дія НПА за колом осіб розглядається в трьох аспектах:

1) особливості дії НПА щодо іноземців, які перебувають на території держави;

2) обмеження щодо дії НПА на окремі категорії осіб;

3) правила визначення осіб, на яких поширює свою дію НПА.

Отже, можна підвести наступні підсумки:

1. Дія нормативно-правового акту в часі характеризується трьома аспектами: набуттям чинності; втратою чинності; напрямом дії норми права в часі. У літературі досить часто вказані характеристики дії нормативно-правового акту називають темпоральними (від латинського їетрш - час).

2. Важливим для реалізації нормативно-правового акту є з´ясування територіальних (просторових) меж його дії. З цією метою слід встановити: принципи, на основі яких вирішується питання щодо дії НПА в просторі; різницю між юрисдикціями держав щодо тих чи інших правовідносин та можливістю застосування юрисдикційними органами держави норм іноземного законодавства.

3. Таким чином, дія НПА за колом осіб - поширення його норм на певне коло суб´єктів. Дія НПА за колом осіб розглядається в трьох аспектах:

1) особливості дії НПА щодо іноземців, які перебувають на території держави;

2) обмеження щодо дії НПА на окремі категорії осіб;

3) правила визначення осіб, на яких поширює свою дію НПА.