Теорія і практика правозастосування

1.3. Напрями дії нормативно-правового акту в часі

Набуття чинності нормативно-правовим актом (далі - НПА) характеризує так званий статичний аспект дії НПА в часі. Фактично набуття чинності засвідчує, що з відповідного часу (календарної дати) НПА займає місце в системі законодавства, оскільки саме з цього моменту він отримує юридичну силу, тобто стає загальнообов´язковим до виконання.

Напрямок дії НПА в часі - це динамічна характеристика дії НПА в часі, якиа пов´язаний з можливістю чи неможливістю застосування НПА до конкретних обставин минулого, теперішнього і майбутнього.

Якщо в більшості випадків дату набуття чинності НПА визначити не складно (оскільки вона вказується чи в самому НПА чи її можна визначити відповідно до положень інших НПА), то встановити, на які відносини поширюється новий НПА, значно складніше, оскільки в багатьох випадках НПА не містять такої вказівки. Із 87 проаналізованих законів, прийнятих Верховною Радою України в 2008 році, лише в двох законах було зазначено відносно яких юридичних фактів і відносин повинні застосовуватися положення нового закону, ще в одному випадку визначення юридичних фактів, на які розповсюджується закон, відбувалося на підставі іншого закону.

Форми напрямків дії НПА в часі:

1) шляхом зворотної дії (ретроактивна форма);

2) негайна;

3) шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма).

Зворотна дія (ретроактивна форма) НПА

Зворотна дія НПА - це дія НПА, при якій НПА вважається існуючим на момент виникнення правовідносин. Історично питання дії НПА в часі насамперед розглядалося в контексті проблеми зворотної дії НПА Зворотна дія НПА в часі характеризується оцінкою юридичних фактів минулого на підставі НПА, чинних на момент здійснення такої оцінки, а не на момент існування правовідносин. У випадку, коли відносини виникли при чинності однієї норми, а припинилися при чинності іншої, необхідно використовувати інше розуміння зворотної дії. В цьому разі під зворотною дією слід розуміти поширення приписів нового акта на юридичні факти та їх правові наслідки, що настали до моменту набуття ними чинності.

За загальним правилом НПА не має зворотної дії в часі, а це означає, що до кожної події, факту, відносин повинен застосовуватися НПА, що був чинним на момент, коли вказана подія, факт, відносини мали місце. Дане формулювання в літературі часто розглядається як принцип незворотності дії НПА в часі. Вказаний принцип вносить визначеність, стабільність і передбачуваність в реалізацію норм права, а відтак і в самі суспільні відносини. Адже він точно встановлює межі початкової дії НПА.

Значення принципу незворотності дії НПА в часі:

- забезпечує суб´єктам права можливість співставляти свою поведінку з заздалегідь встановленими правилами;

- створює впевненість в тому, що правомірні дії, вчинювані в межах діючого права, не будуть визнані в майбутньому неправомірними;

- що зроблене сьогодні по закону - завтра не виявиться незаконним;

- надає суб´єктам права впевненості в непорушності їх прав і обов´язків.

Дане правило було сформульовано ще давньоримськими юристами на протидію сваволі законодавця, який надавав зворотної сили законам, що погіршували становище людей, встановлювали відповідальність за дії, які на час їх вчинення визнавалися законними.

Метою цього принципу є створення гарантії неможливості ущемленню прав і свобод людини з боку державної влади.

Заборона зворотної дії нормативно-правового акту в часі є однією з змістовних вимог більш широкого за своїм змістом принципу правової визначеності. Як свого часу зазначав М. Коркунов, державна влада, відмовляючись застосовувати до фактів ті закони, які нею самою і приписувались до виконання в момент вчинення факту, тим самим підривала би власний авторитет, ніби заперечуючи безумовну обов´язковість своїх законів. Закони, які мають зворотну дію, не можуть зберегти важливого для закону характеру загальності та об´єктивності. Коли закони створюються для застосування тільки до майбутніх фактів, невідомо, до чого саме їх необхідно буде застосовувати, кому вони слугуватимуть, проти кого вони на практиці обернуться, і тому суб´єктивні, особисті міркування відступають перед міркуваннями більш об´єктивного характеру. Навпаки, якби закон створювався для застосування до вже вчинених, усім відомих фактів, суб´єктивні міркування виступили б на перший план, і закон міг стати знаряддям для досягнення особистих цілей.

Надання НПА зворотної дії в часі є досить болісним процесом для суспільства, тому, як правило, воно застосовується сучасним законодавцем лише в зв´язку з різкими соціальними потрясіннями та кардинальними змінами суспільного ладу. Надання НПА зворотної дії в часі завжди повинно бути соціально виправданим, тобто коли негативні наслідки (які в будь-якому разі є наявними при наданні НПА зворотної дії в часі) компенсуються загальносуспільним корисним результатом запровадження такої зворотної дії. Водночас, поняття соціальної корисності (доцільності) є оціночною категорією, саме тому беззастережна заборона зворотної дії НПА в часі встановлена у законодавстві всіх держав, що вважають себе демократичними.

Від зворотної дії закону в часі необхідно відрізняти випадки, коли нова правова норма надає те саме юридичне значення фактам, яке надавала їм попередня норма. Такі правовідносини нова норма бере під свій захист і на її основі вони отримують свій подальший розвиток і вирішення. В цьому випадку кваліфікація застосування нової норми в якості зворотної дії в часі буде помилковою.

Приклад помилкової кваліфікації застосування нової норми в якості зворотної дії в часі.

У частині З ст. 103 Конституції України передбачено, що одна і та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд. У 2003 р. група народних депутатів звернулася до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення вказаної норми. При цьому вони вважали, що вказана норма може бути застосована лише до особи, яка була обрана Президентом України за Конституцією 1996 p., оскільки її застосування до особи, обраної в 1994 р. на посаду Президента України означатиме надання зазначеній нормі Конституції України зворотної дії в часі. Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом´якшують або скасовують відповідальність особи. Таким чином, на думку заявників, ст. 103 Конституції України не може поширюватися на обраного в 1994 р. Президента України. Конституційний Суд України погодився з такою аргументацією, зазначивши в п. 7 мотивувальної частини.

Проте норма права, яка є ідентичною за змістом з нормою ч. 1 ст. 103 Конституції України, містилася і в Конституції України 1978 p., і в Конституційному Договорі між Верховною Радою України та Президентом України, і в Законі України «Про Президента Української УРСР». З огляду на це, вказане рішення Конституційного Суду України є досить спірним, оскільки в ньому Суд безпідставно кваліфікував дію норми ч. З ст. 103 Конституції Ук - раїни щодо особи, обраної на посаду Президента України в 1994 р., в якості зворотної.

Принцип «закон не має зворотної дії в часі» знайшов своє відображення в основних міжнародно-правових документах. Так, у ст. 15 Пакту про громадянські і політичні права зазначено, що ніхто не може бути визнаний винним в скоєнні будь-яких дій чи бездіяльності, які відповідно до чинного в момент їх скоєння внутрішньодержавному законодавству чи міжнародному праву не вважалися злочином. Не може призначатися більш тяжке покарання, ніж те, яке належало до застосування в момент вчинення злочину. Якщо після вчинення злочину законом встановлюється більш м´яке покарання, дія цього закону поширюється і на даний злочин.

Як уже зазначалося, принцип незворотності дії НПА в часі закріплений і в ст. 58 Конституції України, в якій зазначено, що закони та інші нормативно- правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом´якшують або скасовують відповідальність. Частина 2 ст. 58 Конституції

України передбачає, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Отже, як бачимо, з Конституції України, з принципу незворотності дії НПА в часі передбачений єдиний виняток: зворотну дію в часі мають НПА, які пом´якшують чи скасовують відповідальність. Разом з тим у багатьох інших державах зворотна дія НПА допускається за умови спеціального застереження в НПА у разі, коли вій спрямований на поліпшення правового становища фізичних і юридичних осіб: сприяють здійсненню прав і свобод, звільняють від обов´язків, зокрема сплати податків чи знижують останні.

Таким чином заборона зворотної дії правової норми з теоретичної точки зору повинна розглядатися як заборона зворотної дії виключно правової норми, яка має несприятливі наслідки для особи. При цьому слід зазначити, що зворотна дія в часі законів, які скасовують або звільняють від юридичної відповідальності фізичних осіб наявна насамперед в силу приписів ч. 2 ст. 58 Конституції України, а тому спеціальної вказівки про зворотну дію таких законів у самому тексті закону не потрібно. Дане положення Конституції стосується лише фізичних і не поширюється на юридичних осіб. Водночас зворотна дія в часі законів, які пом´якшують або звільняють від відповідальності юридичних осіб також можлива, але лише за наявності прямої вказівки про це в законі або в іншому НПА.

Випадки порушення заборони зворотної дії НПА.

У випадках порушення заборони зворотної дії НПА суб´єкт правотворчості надає певному НПА зворотної дії одним з трьох способів:

1) Шляхом прямої вказівки в тексті НПА про те, що він (або його частина) поширюється на відносини і факти минулого (тобто по суті шляхом створення колізійної темпоральної норми). Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 23.03.1999 р. було внесено зміни до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 р. Згідно з Законом, окремі його положення поширювалися на правовідносини, які виникли з дня набрання чинності зазначеним Декретом. Отже, враховуючи, що Декрет набув чинності 06.01.1993 p., а зазначений Закон був прийнятий 23.03.1999 р., в даному випадку наявна зворотна дія в часі;

2) Шляхом мовчазної згоди, коли відсутній прямий припис щодо надання зворотної дії, однак фактичний стан справ і формулювання приписів НПА свідчать про зворотну дію в часі. Так, ст. 54-13 Кримінального кодексу УРСР від 1927 р. було встановлено відповідальність за активну боротьбу проти робітничого класу і революційного руху, виявлену на відповідальній чи секретній посаді за царського ладу чи в контрреволюційних урядах в період громадянської війни. Зрозуміло, що законодавством Російської імперії вказані дії на момент їх вчинення не розглядалися в якості правопорушення. Є показовим, що в самій ст. 54-13 про її зворотну дію нічого не сказано, але разом з тим вона (зворотна сила) є очевидною, оскільки нормою передбачена відповідальність за дії, які на момент їх вчинення вважалися правомірними;

3) Шляхом вказівки дати набуття чинності НПА раніше, ніж він прийнятий. Так, наприклад, Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок» був прийнятий Верховною Радою України 03-04.2003 p., але в самому законі було зазначено, що цей закон набирає чинності з 1.01.2003 р- В цьому випадку хоча в самому тексті закону не зазначено, що даний закон має зворотну дію в часі, однак набуття ним чинності раніше дня прийняття свідчить про те, що такий закон має зворотну дію в часі.

Виділяють різні види зворотної дії в часі. Залежно від меж (сфери) поширення на юридичні факти у часі може бути абсолютною та відносною.

Абсолютна зворотна дія НПА в часі передбачає, що перегляду підлягають всі юридичні факти та правовідносини, які виникли в минулому відповідно до чинного на той час законодавства.

Відносна зворотна дія НПА в часі означає, що переглядаються лише факти та правовідносини минулого, які виникли з певної дати або з певної події.

Крім того, зворотна дія НПА в часі може бути простою та ревізійною.

Проста зворотна дія НПА в часі наявна у випадку, коли така дія поширюється відносно правовідносин, щодо яких відсутній акт застосування (наприклад, судове рішення), прийнятий на підставі чинних на момент прийняття рішення норм.

Ревізійна зворотна дія НПА в часі передбачає, що здійснюється перегляд саме акту застосування, який на момент його прийняття відповідав чинному законодавству, а з урахуванням нового НПА дане регулювання потребує зміни.

Зворотна дія НПА не означає, що новий НПА регулює лише відносини та юридичні факти минулого. При зворотній дії в часі регулювання новим НПА відносин є всеохоплюючим, тобто НПА зі зворотною дією в більшості випадків врегульовує існуючі відносини, а також відносини, які виникатимуть в майбутньому.

Негайна дія НПА в часі - поширення дії НПА на ті правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попереднього НПА, проте настають уже після моменту набрання чинності новим НПА.

За загальним правилом НПА діють лише стосовно фактів і відносин, які виникли після набуття чинності цього НПА. Водночас значно складнішою є ситуація, за якої відносини виникають при чинності одного НПА, а продовжують своє існування і припиняються вже при чинності іншого НПА. У зв´язку з цим постає два питання: 1) яким НПА слід керуватися: чинним на момент виникнення правовідносин або тим, що був чинним на момент припинення правовідносин; 2) якщо буде застосований НПА, що був чинний на момент існування відносин до триваючих правовідносин, то чи не буде це порушенням правила про недопустимість зворотної дії в часі, передбаченого, зокрема, ст. 58 Конституції України.

Нагадаємо, що при зворотній дії юридична сила НПА поширюється на реалізовані або припинені на момент набуття чинності новим НПА права і обов´язки. Якщо ж новий НПА застосовується до ще нереалізованих прав і обов´язків, то в даному разі буде наявна негайна дія НПА в часі. При негайній дії НПА він поширюється на ті правові наслідки, які випливають із юридичних фактів, що виникли під час дії попереднього НПА, проте настають вже після набрання чинності новим НПА.

Законодавче закріплення негайної дії НПА можна проілюструвати нормами процесуальних кодексів. Так, відповідно до ч. 2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження в адміністративних справах здійснюється до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії. Аналогічні положення передбачені в ч. 2 ст. З Кримінально- процесуального кодексу України та ч. 2 ст. З Цивільного процесуального кодексу України.

Таким чином, при негайній дії застосовується той НПА (або його норма), яка була чинною на момент здійснення відповідних процесуальних дій, незважаючи на те, що на момент виникнення відповідних процесуальних правовідносин діяла інша норма права. Крім процесуальних галузей права, негайна дія НПА притаманна також адміністративному та конституційному праву, це пояснюється домінуванням у цих галузях публічно-правового інтересу.

При цьому, зрозуміло, що норма права, яка має негайну дію, поширюється також і на юридичні факти (права і обов´язки), які виникнуть після набрання чинності цією нормою.

Ультраактивна форма дії НПА

Ультраактивна форма передбачає перспективну дію нового НПА (або його норми) та відповідно переживаючу дію скасованого НПА (або його норми).

Перспективна дія нового НПА означає поширення приписів нового НПА лише на юридичні факти і правовідносини, які виникли після набуття ним чинності.

Переживаюча дія скасованого НПА означає, що формально скасований НПА продовжує регулювати відносини, які виникли на його підставі, і після дати набуття чинності нового НПА.

Переживаюча дія НПА можлива лише щодо триваючих правовідносин.

Перспективна дія нового НПА і переживаюча дія скасованого НПА застосовується у випадках, коли необхідно врахувати інтереси осіб, які вступили в правовідносини до видання нового НПА. Саме тому для договірних цивільно-правових відносин є характерним перспективна дія нового НПА. Так, норма ч. 3 ст. 5 Цивільного кодексу України передбачає: якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов´язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Отже, ця норма втілює принцип переживаючої дії попереднього НПА та перспективну дію нового НПА. Водночас, вона має загальний характер, тому у випадку, коли спеціальні норми містять інший порядок темпоральної дії для норм цивільного права, слід керуватися саме положеннями спеціальних норм (див., наприклад, п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу).

Розглянемо питання дії норм цивільного права в часі детальніше на такому прикладі. Цивільний кодекс України 12.12.2008 р. був доповнений ст. 1056-1, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку». Вказана стаття набула чинності 09 01.2009 р. На практиці постало питання: чи поширюватиметься дія даної норми на договори, які були укладені до набуття чинності вказаним законом (іншими словами: чи можуть банки збільшувати в односторонньому порядку процентні ставки за договором кредиту, в якому була передбачена така можливість, якщо кредитний договір був укладений до набрання чинності договором, коли такої норми в законодавстві не існувало). Припустимо, що прийнятий закон, який забороняє договори позики. При цьому в самому законі не вказується, яким чином необхідно застосовувати його норми, тому можливі три такі варіанти.

1) Закон застосовується лише відносно договорів позики, які ще не укладені, і не застосовується до раніше укладених договорів. Всі договори, які укладені до набрання чинності законом, зберігають свою силу, доки не закінчиться строк договору. Новим законом керуються лише на майбутнє (тобто відносно фактів, які можуть виникнути в майбутньому після набуття чинності новим законом), а відносно на укладені договори поширюється дія попереднього закону. Вище таку форму дії закону ми охарактеризували в якості ультраактивної.

2) Закон поширюється на всі існуючі правовідносини, а тому для попереднього закону місця не залишається. Забороняючи укладати договори позики в майбутньому, закон визнає всі дії, вчинені до моменту набуття ним чинності, правомірними. Така дія закону в часі визначається як негайна дія: попередній закон негайно припиняє свій регулятивний вплив на існуючі відносини, а новий закон негайно регулює як існуючі відносини, так і відносини, які виникатимуть після набуття ним чинності.

3) Закон поширюється на всі існуючі договори позики з моменту їх укладення. В цьому разі гроші, отримані за такими договорами, повинні бути повернені або особі, яка їх сплатила, або стягнені на користь держави. Застосування нового закону пов´язано з переглядом тих юридичних наслідків, які законно виникли до набуття ним чинності. Цей варіант слід кваліфікувати як надання закону зворотної дії в часі.

Слід відмітити, що законодавець, надаючи закону зворотну дію в часі, теоретично може піти ще далі: поширити новий закон на договори, які були укладені з певного моменту, і які на момент набуття чинності новим законом уже були виконані.

У наведеному нами прикладі щодо дії положень Цивільного кодексу України теж можливі три варіанти застосування ст. 1056-1 Кодексу.

Перший варіант. Усі гроші, які були отримані банками за існуючими договорами внаслідок збільшення процентної ставки в односторонньому порядку, повинні бути повернені позичальникові (незалежно від того чи такі гроші були отримані банками до набрання чинності положеннями ст. 1056 -1 Кодексу чи після набрання чинності). В даному випадку таке тлумачення дії в часі ст. 1056-1 Кодексу означатиме надання цій нормі зворотної дії в часі, що є недопустимим, виходячи з положень ст. 58 Конституції України та ч. 2 ст. 5 Кодексу.

Другий варіант. Стаття 1056-1 Кодексу може тлумачитися таким чином, що після набуття нею чинності, вона поширюватиметься на всі існуючі правовідносини. Тобто, забороняючи збільшення процентної ставки банкам в односторонньому порядку в майбутньому, закон визнає дії банків, вчинені до набуття ним чинності, правомірними. В цьому випадку матиме місце негайна дія: нова норма негайно, з моменту набуття нею чинності, регулює як існуючі відносини, так і відносини, які виникатимуть після набуття нею чинності.

Третій варіант. Положення ст. 1056-1 Кодексу застосовується лише відносно договорів, які ще не укладені, і не застосовується до вже укладених договорів. Всі кредитні договори, укладені до набрання чинності законом, зберігають свою силу, доки не закінчиться їх строк. Тобто положеннями статті керуються лише на майбутнє (відносно фактів, які можуть виникнути в майбутньому після набуття ним чинності, а на існуючі договори норма не поширюватиметься. Така форма є перспективною дією закону в часі. Виходячи з вищезазначених положень ст. 5 Кодексу, саме таке тлумачення ст. 1056-1 і буде правильним. Дана позиції! підтверджується і абз. З п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. № 9, де зазна - чається, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Водночас, судова практика щодо можливості застосування ст.1056-1 Кодексу до договорів, укладених до набуття нею чинності, є неоднозначною. Так, у більшості випадків, суди визнають незаконними дії банків щодо збільшення процентних ставок, вчинені останніми після набуття чинності ст. 1056-1 Кодексу. Цим самим вказаній нормі фактично надано негайну дію в часі, що, на наш погляд, суперечить положенням ч. З ст. 5 Кодексу.

В інших випадках, суди виходять з того, що ст. 1056-1 Кодексу не може застосовуватися до договорів, укладених до набуття чинності цією нормою, оскільки таке її застосування означатиме надання нормі Кодексу зворотної дії в часі, що є забороненим самим Кодексом та Конституцією1. В судовій практиці також мають місце випадки вирішення аналогічних справ на підставі безпосередньо ч. З ст. 5 Кодексу.

Від ультраактивності слід відрізняти ситуацію, коли після скасування НПА має місце його застосування до тих відносин, які завершилися до втрати ним чинності. Наприклад, встановлюючи, чи відбувся факт укладення договору, суд звертається до законодавства, яке регулювало на той час ці відносини. У цьому випадку має місце пряме застосування до відповідних юридичних явищ приписів того НПА, який був чинний на той час. Слід зазначити, що найбільш безболісним для розвитку і стабільності регулювання суспільних відносин при зміні правового регулювання є саме перспективна дія НПА або переживаюча дія скасованого НПА, оскільки це в найбільшій мірі відповідає вже згаданому вище принципу правової визначеності. Використання законодавцем ультраактивного способу регулювання суспільних відносин надає особі впевненість у тому, що очікувані нею наслідки вчинених дій в майбутньому настануть незалежно від можливих змін законодавства.

В цілому при визначенні напрямку темпоральної дії НПА слід виходити з такого:

1) в теорії права традиційно негайна дія нового НПА розглядається як загальне правило;

2) норма, яка погіршує правове положення громадян має відносно них лише перспективну дію. Законодавчою основою цього правила є ч. 3 ст. 22 Конституції України, яка передбачає, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод;

3) норма, яка пом´якшує чи скасовує відповідальність за правопорушення має зворотну дію. Законодавчою підставою цього правила є ч. 1 ст. 58 Конституції України;

4) виключення з загального правила про негайну дію НПА допускаються лише за наявності норми, яка визначає інший напрям дії нового (або попереднього) НПА в часі, а також з підстави викладеної в п. 2.

Отже, перспективна та зворотна дія нового НПА наявна лише у прямо передбачених законом випадках. Таким чином, принцип негайної дії слід розглядати як фактичну презумпцію (припущення) щодо дії НПА: оскільки законодавець прийняв новий НПА, значить, він прагне якнайшвидше поширити його регулюючий вплив на суспільні відносини, не порушивши при цьому, заборону на зворотну дію НПА в часі. Дана презумпція спростовується у разі прямого застереження суб´єкта правотворчості про обрання ним іншого напряму дії НПА в часі, а також у випадку, коли застосування принципу негайної дії НПА в часі призводить до порушення принципу правової визначеності.

В сфері правового регулювання можуть перебувати явища, які не мають продовжуваності в часі (одномоментні явища; правовідносини, які виникають і припиняються в один і той же день). Відносно таких явищ існує правило: вони підлягають оцінці за тією нормою, яка діяла в день їх існування.

Особливості дії в часі НПА, який стосується юридичної відповідальності

Темпоральна дія тих НПА, що стосуються юридичної відповідальності, відрізняється від дії в часі всіх інших НПА. Як нами було показано вище, визначення темпоральної дії норм права в часі встановлюється на підставі співвіднесення моменту набуття чинності новим НПА з моментом виникнення юридичного факту (прав і обов´язків) та правових наслідків, зумовлених відповідним юридичним фактом. При вирішенні ж питань дії в часі НПА про юридичну відповідальність враховується лише момент вчинення правопорушення. За усталеною точкою зору при визначенні темпоральної дії НПА про юридичну відповідальність такий момент береться сам по собі безвідносно до його наслідків.

Тому при вирішенні питання про юридичну відповідальність можливі лише два напрями дії норми права в часі:

1) застосовується попередня норма про відповідальність (перспективна дія більш суворої правової норми);

2) застосовується нова (зворотна дія норми, яка пом´якшує відповідальність). Матеріально-правові норми, які регулюють відповідальність не можуть бути нормами негайної дії, оскільки їх застосування завжди залежить від раніше вчинених порушень закону і спрямоване на застосування санкцій за те, що було вчинено.

ВИСНОВКИ

Таким чином, дія нормативно-правового акту в часі характеризується трьома аспектами: набуттям чинності; втратою чинності; напрямом дії норми права в часі. У літературі досить часто вказані характеристики дії нормативноправового акту називають темпоральними (від латинського tempus - час).