Теорія і практика правозастосування

1. Акти застосування норм права: загальноправова характеристика

Становлення в Україні правової держави вимагає належного розвитку системи законодавства країни, створення досконалих за формою і змістом законів. Показником дієвості та якості законодавчого акта є, передусім, його стабільність, яка свідчить про ефективну правореалізаційну практику, здатність закону протягом тривалого часу врегульовувати певне коло суспільних відносин за відсутності потреби суттєвих його змін.

Найбільш впливовим та науково обґрунтованим правовим чинником для життєздатності підготовленого закону є дотримання вимог актів застосування норм права.

Акт застосування норм права - це державно-владний індивідуально визначений акт, який видається компетентним суб´єктом у конкретній юридичній справі на підставі відповідних правових норм з метою визначення наявності або відсутності суб´єктивних прав і юридичних обов´язків конкретних суб´єктів. Велике значення для сьогоднішньої законотворчості має вітчизняний та зарубіжний досвід щодо наукового розуміння та практичного втілення ідей акту застосування норм права. Сучасні наука та практика повинні враховувати історичний досвід та наявні теоретико-прикладні напрацювання для подальшого становлення акту застосування норм права в Україні як невід’ємного компоненту створення ефективного законодавства, його вдосконалення та недопущення помилок при застосуванні.

Акти застосування як державно-владні веління забезпечують чинність закону. Його перетворення в життя. Вони являють собою необхідний і найважливіший елемент правової системи держави.

Акт застосування є одним з видів правових актів, що характеризується визначеними специфічними рисами. По-перше, акт застосування виходить від компетентних органів, тому і сам носить державно-владний характер, охороняється їм і забезпечується державою в його реалізації. По-друге, він носить конкретно-індивідуальний характер, оскільки адресований конкретним суб´єктам, указує на те, хто при даній ситуації має суб´єктивні права і юридичні обов´язки і якими і т.д. По-третє, акт застосування права має визначену встановлену законом форму.

Кожен акт застосування права є актом - документом. У ньому є текст, що складається відповідно до вимог використання юридичної термінології, чітких юридичних конструкцій. Згодом виробляються й одержують закріплення в нормативних актах і в звичаях практики типізовані, стандартні формуляри актів -документів, що упорядковують юридичну роботу, вносять у неї необхідну визначеність, юридичну і документальну строгість. Особливості правозастосовних актів, вимоги до них вивчаються в спеціальних юридичних науках, раніше науках процесуального права - кримінального, цивільного, адміністративного.

Акт правозастосування є різновидом поняття "акт керування" і використовується як для характеристики дії відповідного органа, так і форми вираження цієї дії. Причому в сфері керування такою формою можуть бути і відповідні документи й усні індивідуально-конкретні веління - результат правозастосовної діяльності.

Правозастосовні акти можна розділити на групи. Вчені останнім часом починали багато спроб виділити й описати окремі групи актів. Широке поширення одержало поділ на групи вченим Ш. Берени, що дав характеристику їхньої системи в області посібника народним господарством: а) "Власницькі" акти керування; б) владні акти в області застосування права; в) акти прямого здійснення центрального посібника; г) координаційні акти; д) орієнтовані індивідуальні акти.

Такі класифікації носять локальний характер і не можуть представити всю систему застосовних актів органів державного керування в цілому. В основу єдиної класифікації повинні бити покладені всі чотири правила розподілу обсягу поняття: а) наявність того самого підстави; б) рівність обсягу членів класифікації обсягу класифікуємого класу; в) необхідність взаємного виключення один одним окремих членів класифікації; г) логічна безперервність розподілу на класи.

Також в основу поділу актів на види можуть бути покладені всілякі ознаки. До числа таких ознак можна віднести:

а) ціль правозастосовного акта;

б) сферу використання;

в) характер регульованих відносин;

г) характер відображення змісту норми права в змісті правозастосовного акта;

д) ступінь відображення нормативного веління в змісті правозастосовного акта;

е) орган, що видає правозастосовний акт;

ж) спосіб прийняття акта; з

) особливості змісту акта;

і) форма вираження.

Акти застосування права можуть бути всілякими. У зв´язку з цим їх можна класифікувати (об´єднати в групи) по різних підставах: за формою можна виділити: укази, вироки, рішення, постанови, накази і т.д.; по суб´єктах їхній що видає розрізняються: акти державних органів і громадських організацій; акти органів влади і виконавчо-розпорядницьких органів; акти вищих органів влади і керування і місцеві органи; акти органів правосуддя, прокуратури, нагляду і контролю; одноособові і колегіальні; у залежності від змісту суспільних відносин і застосовуваних до них норм права правозастосовні акти варто підрозділяти на регулятивні і правоохоронні.

Такі акти виконують різні функції в механізмі правового регулювання.

Регулятивні акти спрямовані на конкретизацію правомочностей, на позитивні дії уповноважених суб´єктів, а також конкретизацію юридичних обов´язків.

Правоохоронні акти забезпечують головним чином регулятивні відносини, спрямовані на охорону прав, воль і інтересів різних суб´єктів. Їхнім змістом, як правило, є: вимоги усунути правопорушення, владний наказ виконати юридичний обов´язок, або виражають примусовий захід.

• по своєму юридичному значенню акти застосування права розрізняють основні і допоміжні. Основні акти - це акти, що містять веління, що виражає кінцеве рішення юридичної справи (вирок, рішення суду). Допоміжні - це акти, що містять розпорядження, що підготовляють видання основних чи ж спрямовані на них здійснення (різні акти нагляду і контролю, акти слідчих дій);

Резолютивна частина повинна містити остаточний висновок правозастосовного органа, указівка на ті наслідки, що випливають із закону і даного правозастосовного акта. Правозастосовній акт набуває законної сили в цілому, а не однією лише резолютивною частиною. Усі складові частини знаходяться в нерозривній єдності. Разом з тим, кожна з них має відносно самостійне значення:

•у залежності від дії в часі правозастосовні акти поділяються на: акти

однократної дії (штрафи) і триваючі (реєстрація шлюбу, зарахування до ВУЗУ);

•за предметом правового регулювання розрізняють акти кримінально - правові, цивільно-правові, процесуальні і матеріальні;

•відповідно до того, які юридичні наслідки викликають акти застосування (а вони є юридичними фактами) їхній можна розділити на: правостворюючі, правозмінюючі і правоприпинені. Такий розподіл є умовним, оскільки той самий акт може викликати всі зазначені наслідки;

•за колом осіб, на які поширюють дію акти застосування розрізняють: загальної дії й індивідуальні;

•за зовнішньою формою вираження правозастосовні акти можуть бути усними і письмовими;

•у правозастосовних актах по-різному відбивається зміст норми права: диспозиція і санкція;

•за ступенем відображення нормативного веління в змісті актів: а) первинні б) виробничі в) змішані

• по сферах використання: а) господарські б) соціально-культурні в) адміністративно-політичні.

Виявлення ефективності правозастосовного акта зв´язано з визначенням цілей видання даного акта, результатів його дії, порівняння результатів з цілями і неминучими витратами. Повна ефективність правозастосовного акта досягається, коли всієї його мети, і найближчі і віддалені, і кінцеві, досягнуті з мінімальним збитком для суспільства, невеликими економічними витратами, в оптимальний термін.

Будь-яка діяльність плідна й ефективна, коли здійснюється з повним розумінням справи. Правозастосування також завжди зв´язане з з´ясуванням змісту правових вимог. Основними вимогами до правозастосовних актів є:

•ЗАКОННІСТЬ

означає, що при рішенні конкретного випадку правозастосовній орган повинний ґрунтуватися на визначеній нормі права (їх сукупності) прямо стосовної до розглянутої справи, строго і неухильно випливати її точному змісту, а також діяти в строгих рамках своєї компетенції, не привласнюючи собі повноважень, що не зафіксовані в законі.

Немаловажне значення має також строге дотримання передбаченого законом порядку розгляду справи і винесення рішення, установленої форми акта застосування права.

• ОБҐРУНТОВАНІСТЬ

це означає, що:

1. Повинні бути виявлені всі стосовні до справи факти;

2. Такі факти повинні бути ретельно й об´єктивно вивчені і визнані достовірними;

3. Усі недоведені і сумнівні факти не повинні бути прийняті в увагу і відкинуті.

Обґрунтованість - це підтвердженість справи перевіреними і достовірними доказами.

•ДОЦІЛЬНІСТЬ

Проблема доцільності в праві має два самостійних аспекти. З однієї сторони закон, виражаючи волю народу, сам по собі доцільний. Він містить вимоги, що з погляду законодавця є найбільш доцільним рішенням питання. Тому найбільш точне і послідовне здійснення закону, є в той же час найбільш доцільне рішення питання, найкраще досягнення тієї мети, що ставив перед собою законодавець при його виданні. Неприпустимо прикривати порушення законності з посиланнями на доцільність.

Другий аспект доцільності в праві - це відповідність діяльності особи в рамках закону конкретним умовам місця і часу, найбільш доцільне здійснення норми в конкретній життєвій ситуації. Норма права в силу свого загального характеру не може врахувати всі особливості кожного конкретного випадку, але звичайно дає можливість виконавцю враховувати їх. У межах утримуючий правозастосовній акт варто вибирати найбільш ефективне рішення, максимально повно і правильно відбиває зміст закону і мети правового регулювання. При цьому, чим більше можливостей дає акт для прояву ініціативи і самостійності, тим більше значення набуває ця вимога.

Орган, застосовуючий акти, одноманітно і неухильно виконуючи юридичні розпорядження, повинний у той же час діяти ініціативного максимальним обліком особливостей місця і часу виконання, розумно розподіляючи кадри і т.д.

• СПРАВЕДЛИВІСТЬ

це вимога до актів застосування права, відбиває ідею про соціальну справедливість суспільства, означає усвідомлення правильності рішення справи з погляду інтересів народу і держави, переконаність особи, що застосовує право, а також навколишніх у тім, що прийняте рішення служить інтересам, а також найбільше і послідовно відповідає потребам і інтересам окремих громадян, колективів, колективів підприємств, заснувань.

Справедливість акта застосування права - це відповідність суспільної думки про прийняте рішення самому рішенню, тісна погодженість змісту рішення з моральними переконаннями суспільства. Від того наскільки переконливо і морально виправдане рішення компетентного органа багато в чому залежить його авторитет, виховна дія. Робота державного апарата не може замкнутися лише межами юридичної значимості фактів. Моральна сторона, моральна оцінка случаючи, належного дозволу, повинні обов´язково враховуватися при застосуванні права.

ВИСНОВКИ

Таким чином, акти застосування як державно-владні веління забезпечують чинність закону. Його перетворення в життя. Вони являють собою необхідний і найважливіший елемент правової системи держави.

Кожен акт застосування права є актом - документом. У ньому є текст, що складається відповідно до вимог використання юридичної термінології, чітких юридичних конструкцій.