Теорія і практика правозастосування

2.3. Винесення індивідуально-правового припису у формі правозастосовного акту

Третя стадія застосування норм права передбачає винесення індивідуально-правового припису у формі правозастосовного акту і доведення його до відома зацікавлених сторін. Ця стадія є найважливішою частиною правозастосовного процесу. Правозастосовний акт уособлює в собі не лише завершення застосування норм права, а й є власне юридичним оформленням результату цього процесу. Саме за змістом правозастосовного акта можна оцінювати законність і обґрунтованість всього правозастосування у конкретному випадку.

Втім, основним є те, що правозастосовний акт виступає юридичним фактом, що породжує (змінює, припиняє) певні правовідносини. Крім того, правозастосовний акт є результатом вольової, інтелектуальної та деякою мірою творчої діяльності. З іншого боку, він виступає у ролі певного логічного висновку з аналізу фактів та юридичних підстав. Зупинимося детальніше на питанні логічної структури правозастосовного акта, оскільки воно одночасно характеризує весь процес правозастосування з логічної точки зору. За основу візьмемо висновки, зроблені Г. Шершеневичем при детальному розгляді цього питання. Логічна побудова правозастосовного акту являє собою силогізм, в якому роль великої посилки відіграє норма права, а малої посилки - конкретна життєва ситуація.

Встановлення великої посилки складається з двох елементів:

1) знаходження відповідної норми права;

2) встановлення змісту норми права шляхом її тлумачення.

Особливість умовиводу, який міститься у правозастосовному акті, полягає у тому, що велика посилка, встановлена текстуально і змістовно, не підлягає логічному доведенню. У правозастосовному силогізмі встановлюється буквальний зміст норми, а також правило поведінки, яке вона містить, проте її істинність є такою, що не може бути доведена. У встановленні великої посилки суб´єкт правозастосування абсолютно самостійний. Він керується своїми знаннями норм права, сам відшукує норму, що підлягає застосуванню, розкриває її зміст, і робить це незалежно від волі сторін справи. Встановлення малої посилки відбувається за зовсім іншими правилами. У реальному житті майже ніколи не зустрічаються випадки, які у готовому вигляді можуть виступати в якості малої посилки.

Відтак суб´єкт правозастосування повинен здійснити подвійну дію:

1) відокремити факти, що складають у сукупності випадок, який є предметом розгляду, від фактів, що відбувалися у межах того ж часу і простору;

2) відокремити у сукупності факти, що складають випадок, який є предметом розгляду, від фактів, що мають істотне юридичне значення. Остання дія у великій мірі залежить від таланту та навичок суб´єкта правозастосування. Тут виявляється здатність юриста охопити всю суму наданих фактів, відкинути все юридично неістотне, знайти таким чином у зменшеному фактичному складі малу посилку. Саме тут юрист-практик виявляється набагато вищим за особу, яка не має юридичної освіти та юридичного досвіду, і навіть може виявитися сильнішим за юриста-теоретика, що має значні знання, але не має навичок. Якщо говорити про застосування норм права судом, то перша судова інстанція стикається з справою у «сирому вигляді», який все більше «очищується» від всього неістотного у міру проходження справи у вищі судові інстанції. У протилежність великій посилці, яка вважається істинною для суду, мала посилка повинна бути доведена в усьому своєму фактичному складі.

Норма права вважається відомою суду ще до відкриття провадження у справі. Фактичний склад вважається невідомим суб´єкту правозастосування до того моменту, коли він приступить до безпосереднього розгляду справи. У встановленні малої посилки суб´єкт правозастосування вже не має повної самостійності і перебуває у залежності від волі сторін справи. Мала посилка не є такою, як вважає цей суб´єкт правозастосування, а є такою, як вона представлена йому сторонами справи. Фактичний склад певного випадку у дійсності може істотно відрізнятися від того, яким суб´єкт правозастосування буде зобов´язаний його визнати. Логічна побудова акту правозастосування прямує від великої посилки, через малу посилку, до висновку.

На відміну від цього психологічний (або фактичний - як більш вдало називає його П. Недбайло) процес при правозастосуванні починається з малої посилки і прямує через велику посилку, до висновку. Суб´єкт правозастосування в першу чергу має справу з фактами випадку, який є у нього на розгляді. Виконавши завдання відокремлення фактів і проаналізувавши істотні факти з юридичної точки зору, він відшукує ту ж саму комбінацію обставин, які поєднані у певній чинній нормі права.

ВИСНОВКИ

Отже, застосування права є складним процесом, який являє собою низку послідовних взаємопов´язаних дій, що називаються стадіями. Першою стадією застосування норм права є встановлення фактичної основи для вирішення справи. На цій стадії, яка ще називається «фактичною кваліфікацією справи», ретельно вивчаються конкретні обставини справи, що мають юридичне значення. Другою стадією застосування норм права є встановлення юридичної основи для вирішення справи. На даній стадії, яка ще називається «юридична кваліфікація справи», суб´єкт правозастосування знаходить норму права, яка підлягає застосуванню; перевіряє цю норму на предмет її чинності, а також визначає ту редакцію норми, яка діяла на момент існування істотних обставин справи, встановлює її дію у часі, просторі та за колом осіб, а після цього здійснює її тлумачення, тобто з´ясування її змісту стосовно обставин справи. Третя стадія застосування норм права передбачає винесення індивідуально - правового припису у формі правозастосовного акту і доведення його до відома зацікавлених сторін. Ця стадія є найважливішою частиною правозастосовного процесу.

Отже, можна підвести наступні підсумки:

1. Правозастосовну діяльність можна визначити як здійснювану на засадах доцільності, справедливості й обґрунтованості піднормативну діяльність компетентних суб’єктів з видання конкретизованих й індивідуалізованих владних приписів (індивідуальної регламентації) та забезпечення їх видання й фактичної реалізації (правозабезпечення).

2. Застосування права є складним процесом, який являє собою низку послідовних взаємопов´язаних дій, що називаються стадіями. Першою стадією застосування норм права є встановлення фактичної основи для вирішення справи. На цій стадії, яка ще називається «фактичною кваліфікацією справи», ретельно вивчаються конкретні обставини справи, що мають юридичне значення. Другою стадією застосування норм права є встановлення юридичної основи для вирішення справи. На даній стадії, яка ще називається «юридична кваліфікація справи», суб´єкт правозастосування знаходить норму права, яка підлягає застосуванню; перевіряє цю норму на предмет її чинності, а також визначає ту редакцію норми, яка діяла на момент існування істотних обставин справи, встановлює її дію у часі, просторі та за колом осіб, а після цього здійснює її тлумачення, тобто з´ясування її змісту стосовно обставин справи. Третя стадія застосування норм права передбачає винесення індивідуально-правового припису у формі правозастосовного акту і доведення його до відома зацікавлених сторін. Ця стадія є найважливішою частиною правозастосовного процесу.