Теорія і практика правозастосування

2. Поняття та ознаки застосування норм права

Реалізація норм права залежно від особливостей самих норм може вимагати різних типів правомірної поведінки. Так, уповноважуючі норми права (тобто ті, які надають суб´єкту можливість вчиняти певним чином) можуть бути реалізовані, як правило, за допомогою активної поведінки суб´єкта, до якої, однак, його ніхто не може примусити. Реалізація уповноважуючих норм називається використання норм права.

Прикладом уповноважуючих норм є ст. 152 Господарського кодексу України, в якій встановлені права суб´єктів господарювання щодо використання природних ресурсів. Забороняючі норми права реалізуються, як правило, за допомогою пасивної поведінки, оскільки вони встановлюють заборону на вчинення певних дій. Статтею 125 Кримінального кодексу України заборонено завдавати умисних легких тілесних ушкоджень. Щоправда, іноді вчинення пасивних дій нормою якраз забороняються, тому у таких випадках ці норми реалізуються за допомогою активної поведінки. Так, ст. 136 Кримінального кодексу України «Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані» встановлює заборону на пасивну поведінку. На відміну від уповноважуючих норм, при реалізації забороняючих норм суб´єкт не вправі обирати варіант поведінки, оскільки право прямо вказує на необхідність вчинення ним певних діянь.

Реалізація забороняючих норм називається дотримання норм права. Зобов´язуючі норми права реалізуються за допомогою активних дій, оскільки на суб´єкта покладається виконання певних обов´язків. Наприклад, у ст. 91 Земельного кодексу України встановлені обов´язки власників земельних ділянок.

Реалізація таких норм права має назву виконання норм права. Розглянуті вище три форми реалізації норм права на практиці тісно пов´язані між собою в межах одних і тих же правовідносин. Динамічність людських взаємин та їх складність часто обумовлює своєрідне переплітання всіх трьох форм між собою. Наприклад, при придбанні нерухомого майна особа-покупець:

1) у формі використання норм права реалізує своє право на укладення договору купівлі-продажу;

2) у формі дотримання норм права враховує встановлені законодавством відповідні обмеження і заборони (наприклад, до відповідної державної реєстрації договору особа-покупець не буде вважатися його власником);

3) у формі виконання норм права здійснює дії, що випливають з її обов´язків (сплатити визначену грошову суму у певному порядку; прийняти майно тощо). Зважаючи на це, з точки зору практики є надуманими і за великим рахунком безплідними поширені у радянській юридичній літературі дискусії щодо визначення основної (головної) форми реалізації (наприклад, С. Алексєєв в якості основної форми виділяв виконання, А. Осіпов - дотримання, інші вчені - виконання).

Разом з тим потрібно мати на увазі, що у багатьох випадках дотримання, виконання, використання мають самостійний характер і є корисними для обґрунтування правової позиції з певної справи або просто для правового аналізу конкретної ситуації. В той же час застосування норм права - це управлінська діяльність органів державної влади, їх посадових осіб, а також уповноважених державою суб´єктів з винесення індивідуально-конкретних приписів, якими одним учасникам правовідносин надаються права, а на інших - покладаються обов´язки. Д. Бочаров у своїй дисертаційній роботі здійснив спробу розмежувати поняття «правозастосування», «застосування норм (норми) права» та «правозастосовна діяльність».

Термін «правозастосування» ним пропонується вживати для позначення специфічної форми правореалізації, пов´язаної з реалізацією владної компетенції; «застосування норм (норми) права» - для позначення випадків повної реалізації норми в акті застосування; а випадки, які потребують послідовного здійснення численних актів застосування норм права, та поетапно вчинювані в межах акту застосування правової норми дії - позначати терміном «правозастосовна діяльність». Вважаємо, що ця пропозиція недостатньо обґрунтована, адже автором уводиться декілька нових термінів, які по суті відображають різні аспекти одного явища.

До числа структурних елементів правозастосування належать:

суб´єкт правозастосування;
об´єкт правозастосування;
правозастосувальна процедура;
підстава правозастосування;
результат правозастосування.

Однією із важливих рис застосування норм права є його державно-владний індивідуальний (казуальний) вплив на поведінку людей, який проявляється у тому, що одним суб´єктам надаються певні права, а на інших суб´єктів покладаються певні обов´язки. Застосування норм права необхідне, коли для забезпечення реалізації суб´єктами правовідносин прав та виконання обов´язків необхідне безпосереднє втручання держави. У цьому плані слід підтримати В. Лазарева, який вказує, що найбільш важливою ознакою застосування права є її мета, яка полягає у наданні спеціальної допомоги суб´єктам права у вигляді спеціального втручання у процес реалізації права з тим, щоб він розпочався, а також для контролю, заохочення його учасників, покладання на них обов´язків.

Підставами застосування норм права виступають такі випадки:

1. Коли суб´єктивні права і обов´язки, в силу їхньої підвищеної соціальної значущості, у конкретних осіб не можуть виникнути без державно-владної діяльності відповідних органів (наприклад: призначення пенсії, видача ліцензій на певні види господарської діяльності, призов на військову службу тощо);

2. Коли вимагається офіційне визнання певних юридичних фактів (наприклад, реєстрація актів громадянського стану), офіційна реєстрація певних дій людей, найбільш важливих з точки зору суспільного інтересу (наприклад, реєстрація права власності на нерухоме майно);

3. Коли між суб´єктами правовідносин виникає спір, і у зв´язку з цим необхідно захистити порушені права або законні інтереси;

4. Коли скоєне правопорушення і необхідно визначити для правопорушника вид та міру юридичної відповідальності (наприклад, накласти штраф за адміністративний проступок, визначити міру кримінального покарання за нанесення легких тілесних ушкоджень).

Застосування норм права відрізняється від інших форм реалізації норм права передусім своїм суб´єктом: застосовувати норми права уповноважені органи державної влади та уповноважені ними суб´єкти (наприклад, органи місцевого самоврядування, третейські суди, комісії з розгляду трудових спорів, державні і приватні нотаріуси тощо), на відміну від інших форм реалізації норм права, яку можуть здійснювати всі суб´єкти права. Проте найбільш рельєфно процес застосування права розкривається у діяльності судових органів. Слід зазначити, що застосування норм права не є, власне кажучи, різновидом реалізації норм права.

Отже, характерними ознаками застосування норм права є:

Спеціальний суб´єкт (орган державної влади або уповноважений державою суб´єкт);
Державно-владний характер діяльності з застосування норм права. Тобто застосування норм права розпочинається за рішенням відповідного суб´єкта, який виступає від імені держави, за необхідності його рішення забезпечуються примусовою силою держави. Кожний суб´єкт правозастосування діє на підставі та у порядку, передбаченому законодавством. Застосовувати норми права уповноважений суб´єкт може лише щодо чітко визначених суб´єктів та кола відносин, які закріплені у законодавстві, і разом називаються «компетенцією»;
Здійснюється на основі норм права;
Результатом застосування норм права є винесення суб´єктом застосування індивідуально-правових приписів, які закріплюються у формі правозастосовного акта. Правозастосовні акти адресуються конкретним суб´єктам і встановлюють для них права і обов´язки стосовно конкретної ситуації, певних правовідносин;
Здійснюється у законодавчо встановлених формах і процедурах.

У найбільш важливих випадках процедура застосування норм права, а також процедура винесення правозастосовних актів чітко регламентована (наприклад, розгляд судом цивільних справ регламентується Цивільним процесуальним кодексом України, кримінальних - Кримінально- процесуальним кодексом України тощо). Відповідно до юридичних функцій права, виділяють застосування регулятивних норм та застосування охоронних норм. Регулятивна правозастосовна діяльність - це діяльність з встановлення конкретних прав і обов´язків у зв´язку з правомірною поведінкою. Правоохоронна правозастосовна діяльність пов´язана з протиправною поведінкою, вона спрямована на встановлення видута міри юридичною відповідальності щодо правопорушника.

ВИСНОВКИ

Таким чином, застосування норм права - це управлінська діяльність органів державної влади, їх посадових осіб, а також уповноважених державою суб´єктів з винесення індивідуально-конкретних приписів, якими одним учасникам правовідносин надаються права, а на інших - покладаються обов´язки.

Характерними ознаками застосування норм права є:

1. Спеціальний суб´єкт (орган державної влади або уповноважений державою суб´єкт);

2. Державно-владний характер діяльності з застосування норм права. Тобто застосування норм права розпочинається за рішенням відповідного суб´єкта, який виступає від імені держави, за необхідності його рішення забезпечуються примусовою силою держави. Кожний суб´єкт правозастосування діє на підставі та у порядку, передбаченому законодавством. Застосовувати норми права уповноважений суб´єкт може лише щодо чітко визначених суб´єктів та кола відносин, які закріплені у законодавстві, і разом називаються «компетенцією»;

3. Здійснюється на основі норм права;

4. Результатом застосування норм права є винесення суб´єктом застосування індивідуально-правових приписів, які закріплюються у формі правозастосовного акта. Правозастосовні акти адресуються конкретним суб´єктам і встановлюють для них права і обов´язки стосовно конкретної ситуації, певних правовідносин;

5. Здійснюється у законодавчо встановлених формах і процедурах.