Актуальні проблеми кримінального права

4.4.3. Легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом та ухилення від сплати податків: співвідношення та проблеми кваліфікації

Досліджуючи недоліки законодавчого регулювання протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, російський дослідник О. Якимов порушив такі питання [3], які доцільно екстраполювати на статті 209 та 209^і КК України щодо використання завідомо кримінальних форм поведінки в економіці, з грошима і майном, одержаними злочинним шляхом, яким винуваті особи намагаються надати правомірний вигляд, щоб мати можливість безперешкодно їх використовувати. Відмиті гроші та майно вкладаються у наркобізнес, йдуть на розширення інших видів злочинної діяльності, «живлять» тероризм, корупцію.

Норми КК України про відповідальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, вже піддавалися законодавчим змінам, однак можливості подальшого їх удосконалювання до кінця не вичерпані.

Термін «фінансові операції» використовується в ст. 209^і КК в множинній формі. Звідси слідує, що для визнання складу легалізації (відмивання) закінченим необхідно, щоб винуватий вчинив мінімум дві «фінансові операції». За задумом законодавця це, можливо, й не так, однак буквальне тлумачення тексту диспозиції свідчить про правильність саме такого тлумачення цієї норми.

На думку автора статті, необгрунтованим є також поділ предмета складу легалізації (відмивання) на «кошти» або «інше майно» (ст. 209 КК), оскільки згідно ст. 190 ЦПК поняття «майно» охоплює й «кошти», а згідно зі ст. 181 ЦПК, кошти належать й до рухомого майна.

Якщо ж стосовно кримінального права ми визнаємо законодавчий поділ предмета складу легалізації (відмивання) на «кошти» і «майно» обґрунтованим, то однаковий підхід вимагає поділяти предмет і в інших складах злочину, передбачених у КК України. Наприклад, склад крадіжки не сформульований як «таємне викрадення чужих коштів або іншого майна», чому ж повинен бути поділ предмета в складі легалізації (відмивання)?

Далі автор розмірковує, не виключено, що поділ предмета на «кошти» або «інше майно» було обумовлено характером дій, які можуть бути з ними вчинені: фінансові операції можна зробити тільки з коштами, а інші угоди — тільки з майном. Але якщо керуватися саме цими міркуваннями, то можна піти ще далі. Наприклад, «кошти» можна розділити на кошти «в гривнях» і «у валюті» або на «безготівкові» і «готівка» (у них теж неоднаковий статус, а отже, неоднаковий і перелік можливих з ними дій), а «майно» — розділити на «рухоме» і «нерухоме» тощо. Однак чи існує необхідність у такому поділі?

Щоб зняти риторичне запитання автора, можливо, «кошти» чи «інше майно» слід об’єднати у понятті «доходи, отримані злочинним шляхом». Саме так зроблено в назві ст. 209 КК України.

У О. Якимова є дещо інша пропозиція. Зокрема поділ на «фінансову операцію» чи «угоду з коштами або іншим майном» є необгрунтованим та штучним. Фактично це правова й змістовна ідентичність. Якщо припустити, що дані поняття розділені лише через сферу можливого застосування фінансових операцій та угод (фінансові операції можна провести тільки з грошовими коштами, а цивільно-правові угоди — тільки з іншим майном), то такий поділ є некоректним, оскільки термін «майно» охоплює і «кошти».

Одним із можливих варіантів розв’язання цієї проблеми буде об’єднання цих термінів («фінансова операція» чи «угода з коштами або іншим майном») одним словом «дії». Це слово охоплює обидва терміна, а отже, його можна застосувати при законодавчому конструюванні складу легалізації (відмивання).

Щодо суб’єкта злочину О. Якимов вважає, що доцільним буде встановлення кримінальної відповідальності за легалізацію (відмивання) з того самого віку, з якого передбачена кримінальна відповідальність за злочини, передбачені у відповідній ст. КК РФ, що є аналогічною ч. 2 ст. 22 КК України. Якщо, на думку законодавця, 14-річні суб’єкти здатні усвідомлювати «фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій» при вчинені інших найнебезпечніших злочинів (крадіжки, грабежу, розбою, умисного вбивства), то вони не можуть не усвідомлювати цього й при вчинені легалізації (відмивання) коштів і майна, які були отримані в результаті здійснення таких злочинів. Не- досягнення винним віку настання дієздатності в цьому випадку не має значення, тому що фактично відмивання може відбуватися не тільки шляхом здійснення фінансових операцій або інших угод (як це зроблено зараз), а й шляхом здійснення будь- яких інших дій, наголошує автор.

Таким чином, виходячи з вищесказаного, ми бачимо що надмірна деталізація, законодавчий опис складу легалізації (відмивання) є невиправдано «вузьким», оскільки не враховує інших можливих способів відмивання.