Актуальні проблеми кримінального права

3.2.4. Методологічні, етимологічні та праксеологічні засади покарання чи накладення адміністративного стягнення на юридичних осіб

Розглянувши аргументи «за» і «проти» встановлення кримінальної відповідальності юридичних осіб необхідно осмислити отриману інформацію через призму аналізу принципів та категорій, що утворюють методологічні засади кримінальної відповідальності, етимологічні явища, що утворюють категоріальний апарат кримінальної відповідальності, і праксеологічні засади в частині; розвитку чи руйнації методології кримінальної відповідальності; зменшення чи збільшення апарату правоохоронців, покликаних реалізувати новий вид кримінальної відповідальності; зростання чи зменшення корупції у зв’язку зі збільшенням правоохоронців; посилення чи зниження відповідальності юридичних осіб; розвиток чи руйнація підприємництва в Україні; розв’язання правоохоронних та соціальних проблем чи їх загострення. Подібних питань можна поставити ще багато, і відповідь на них є очевидною: кримінальна відповідальність юридичних осіб — це правовий нонсенс як з методологічних, так і з етимологічних та праксеологічних засад категорії «кримінальна відповідальність». Її введення для юридичних осіб стане засобом зростання корупції, рейдерства та криміногенного потенціалу у сфері суспільних відносин. Але розглянемо ці питання детальніше.

Насамперед доцільно визначити нашу позицію щодо необхідності імплементації в українське кримінальне законодавство наведених у підрозділі 3.1.2 даного навчального курсу основоположних принципів континентальної формалізованої та міжнародної конвенційної системи кримінального права, оскільки це підсилює фундаментальні методологічні основи, юридичну техніку розвитку кримінального права.

Водночас слід наголосити про необхідність не лише проголошувати чи вводити до КК ці принципи, а й суворо дотримуватися їх, бо порушення таких фундаментальних принципів неминуче призведе не лише до поліцейсько-судівського свавілля, безсистемності, порушення конституційних прав громадян, а й таких негативних наслідків, як поширювальне тлумачення закону, корупція, рейдерство, правовий нігілізм, порушення конституції щодо надання суду функції законотворення та суб’єктивістського, поширеного тлумачення під час безпосереднього, а відтак можливо свавільного, застосування закону. Встановлення кримінальної відповідальності юридичних осіб порушує весь категоріальний устрій, всю методологію інституту кримінальної відповідальності.

Наприклад, як було встановлено вище, серед запропонованих санкцій щодо реалізації кримінальної відповідальності юридичних осіб є така, як «обмеження волі» [7]. Однак «воля» є категорією, яка належить лише людині. Так, у Великому тлумачному словнику сучасної української мови [8] термін «воля» визначається як «одна з функцій людської психіки, яка полягає, насамперед, у владі над собою, здатності корегувати своїми діями й свідомо вибирати свою поведінку». В цьому контексті говорити про принципи «особистої вини», її форми, індивідуалізацію відповідальності та інші принципи, мету і завдання позбавлення волі, як і головну мету і завдання покарання — сенсу немає, бо як ми зазначали, руйнується весь методологічний устрій наведених та низки інших інститутів кримінального права. Тобто поступатися принципами теорії кримінального права означає зруйнувати його методологічні основи, внести у методологію цієї науки суперечності, які без повернення до первоначального стану усунути буде неможливо.

Ідея визнання юридичних осіб суб’єктом злочину обґрунтовується тим, що це нібито посилить їх відповідальність. Чию відповідальність можна посилити? Офісу? Статутних документів? Стільця чи посадовців—фізичних осіб, які на свій розсуд, за своєю волею, використовуючи ці речі вчиняють благовид- ні справи або злочини. Тобто, так чи інакше, злочини вчиняють конкретні живі люди, фізичні, а не юридичні особи. Відповідно їх слід і карати по всій строгості закону із забороною займати відповідні посади, що і не дасть їм можливості використовувати підприємство як засіб прикриття чи вчинення злочину. Наведені етимологічні розбіжності явищ і понять «діяння юридичних осіб» ще більше проявляються при розгляді таких категорій кримінальної відповідальності, як «вина», «індивідуалізація відповідальності», «усвідомлення та керування діями» тощо.

Праксеологічну невідповідність слід розглянути з таких позицій. Припустимо, що кримінальна відповідальність юридичних осіб буде впроваджена. Однак ми не можемо не прогнозувати розвиток подій в частині, як це вплине на зростання слідчого апарату, суддів, інших співробітників правоохоронних органів, у яких виникне великий масив нових розслідувань.

А чи покращить таке нововведення захист підприємства від недобросовісної конкуренції, рейдерства, громадян від безробіття? Навряд чи, бо всі ці явища, тобто зростання правоохоронного апарату, адекватне зростання корупції, рейдерства із пропонованим прецедентним правотворенням «на злобу дня» зумовить зростання ризиків корупції і субєктивістського судочинства при покаранні юросіб.

А як це вплине на захист інтересів держави, суспільства, особи, правопорядок у країні чи боротьбу з транснаціональною злочинністю? Ініціатори пропонованих нововведень, нібито саме на захист цих цінностей спрямовують впровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб. Все це дуже непрості запитання, і якого з них не торкнися, нічого доброго від запропонованого нововведення нам чекати не слід.

Щодо зростання фіскальних контролюючих і правоохоронних органів, слідчих і судів говорити необхідно, бо у результаті ринкових реформ цей держапарат порівняно з 1986 р. — початком трансформаційних процесів, зріс у понад сто разів [9]. З одного боку, це закономірно, бо з’явилося багато нових, раніше невідомих нам злочинів (постатейний матеріал нового КК зріс із 263 до 447 статей, тобто подвоївся), багатократно зросла злочинність (окремі її види — у 9 разів). Однак це об’єктивні процеси — розплата за демократію та трансформацію соціально-економічних відносин. Зараз знову непродуманими політичними рішеннями створимо передумови до численного зростання правоохоронного апарату.

Що саме пропонується передати під кримінально-правову юрисдикцію? [6]. Питання притягнення до кримінальної відповідальності юридичних осіб за економічні делікти, незаконне підприємництво, незаконну банківську діяльність, порушення правил конкуренції та інші делікти, які (порівняно з громіздким процесом кримінального розслідування) зараз вирішуються за відносно спрощеною адміністративно-правовою процедурою. Розгляд цих деліктів у межах громіздкої кримінально-процесуальної процедури розслідування, безумовно, вимагатиме значного збільшення оперативно-слідчого апарату, з одного боку, і зумовить бездіяльність персоналу нині існуючих відомчих контрольних структур, з іншого.

Наприклад, підрозділи банківського нагляду, аудиту та інші контрольні структури Національного банку України не лише контролюють різні питання, у т. ч. і незаконну банківську діяльність [6]. Вони порушують перед правлінням НБУ питання про обмеження правопорушникам обсягів банківських операцій. Можуть відкликати ліцензію, накласти штраф, призначити санацію банку, примусити підвищити резервні фонди або у певних, передбачених законом ситуаціях і встановленому порядку прийняти рішення про санацію чи ліквідацію банку. Всі заходи впливу робляться через відповідні адміністративні та фінансово-правові процедури. Якщо, за прикладом США, Англії, Франції чи деяких інших країн, примусову санацію, обмеження чи відкликання ліцензії або ліквідацію юридичної особи—порушника визнати як кримінально-правову відповідальність, то неважко собі уявити, як зросте масив непритаманної і непродуктивної роботи для оперативно-слідчого апарату правоохоронних органів.

Це ми зачепили лише банківську діяльність. Якщо сюди додаються делікти та відповідальність за порушення антимонопольного законодавства, корупцію та інші види правопорушень, за які пропонується встановити кримінальну відповідальність юридичних осіб [6], то це вимагатиме кратного зростання кількості слідчих та судів, а на початковому етапі паралізує роботу цих державних установ.

При цьому слід мати на увазі, що сучасний адміністративний порядок розгляду цієї категорії справ дає можливість юридичним особам оперативно оскаржити дії посадовця НБУ (чи інших) у суді. У випадку незаконності стягнення можна також оперативно отримати позитивне рішення суду і продовжити роботу підприємства, організації, установи. Кримінально-процесуальна процедура розслідування, з відомих об’єктивних причин, є сама по собі досить громіздкою, може тягтися кілька місяців, а як показує світова і вітчизняна практика) — і по кілька років. У кінці слідства юридична особа може й не буде покарана — ліквідована чи обмежена в ліцензованому обсязі операцій чи наданні банківських послуг. Але оперативно опротестувати в суді рейдерську атаку, що (можливо) здійснюється під виглядом слідства, оперативно оскаржити в суді не вийде, бо йде слідство. Якщо такі адміністративно-правові категорії відповідальності будуть переведені у кримінальну відповідальність юридичних осіб, то це автоматично зумовить за такими деліктами розслідування, що не лише відволікатиме, а й провокуватиме притягнення оперативно-слідчого апарату до співучасті у рей- дерстві, корупції, відтворення криміногенного потенціалу не лише у сфері тієї чи іншої підприємницької діяльності, а й у самих оперативно-слідчих апаратах, як це зараз відбувається за участю суддів у рейдерських атаках.

При введенні кримінальної відповідальності юридичних осіб, вона буде виражена саме у вищевикладених санкціях (не обмежуватимуть, врешті-решт, волю юрособи, бо вони і за визначенням, і за етимологією цього терміну волі не мають). Тобто практика країн, що ввели кримінальну відповідальність юридичних осіб, свідчить, що це будуть штрафи, обмеження чи відкликання ліцензії, примусова санація чи ліквідація юросіб.

Таким чином, при введенні кримінальної відповідальності юридичних осіб програють: держава, суспільство, юридична особа—підприємство, фізична особа — громадянин, правопорядок, економічний розвиток, а виграють злочинність, корупція, тіньові суспільно-економічні відносини. Розкриємо зміст, у чому саме програють:

1) держава — у вигляді фінансових витрат на кратно збільшений оперативно-слідчий апарат; підриву і паралічу оперативно-слідчої роботи в державі на етапі підбору та формування кадрового потенціалу в зв’язку із введенням нових функцій у зазначених органах;

2) суспільство — у вигляді непродуктивних витрат фінансових і людських ресурсів; зниження боротьби з реальною злочинністю´, підриву основ розвитку економіки держави за рахунок збільшення можливостей до рейдерських атак, призупинення роботи підприємств, у процесі громіздкої для таких категорій справ кримінально-процесуальної процедури розслідування;

3) підприємство — у вигляді зниження темпів виробництва, його призупинення у зв’язку з неможливістю оперативного оскарження в суді неправомірного втручання в його діяльність конкурентів-рейдерів, що змогли використати довготривалу кримінально-процесуальну слідчу процедуру в усуненні конкурентів чи у рейдерства;

4) громадяни України — у вигляді втрати робочих місць; незаробленої заробітної плати; життя у корумпованій країні, де сама держава створює передумови, коли довкола продукується вимагательство, корупція, відтворюється кримінальний потенціал у суспільстві.

Програє також наука «кримінальне право», яка втрачає роками напрацьовану методологію, відповідний категоріальний апарат, методологічно-вивірену систему кримінального права, кримінальної відповідальності, хай ще не зовсім досконале, але кодифіковане законодавство, що є методологічним фундаментом його подальшого вдосконалення.

Виграють — злочинність, корупція й подальша тінізація суспільних та економічних відносин.

Таким чином, впроваджувати кримінальну відповідальність юридичних осіб не можна ні з теоретико-методологічних, ні з етимологічних, ні з праксеологічних мотивів. Причому кримінальну відповідальність юридичних осіб у вигляді притаманних їм видів вже існуючих адмінстягнень (обмеження чи відкликання ліцензії, санація чи ліквідація юросіб) з вищевказаних методологічних, етимологічних та низки праксеологічних причин не можна встановлювати як додаткове «покарання» юросіб за вже криміналізовані суспільно небезпечні діяння щодо конкретних суб’єктів злочину — фізичних осіб. Наприклад, за дії хабарників, розкрадачів, службовців банку, що вчинили службовий підлог, зробили несанкціоноване проникнення до електронних мереж чи рахунків клієнтів тощо. У зв’язку зі складною природою досліджуваної кримінально-правової матерії, а ще більше — з надзвичайною суперечливістю досліджуваних явищ і процесів подібні рішення в країнах з формалізованою системою права, декодифікація, або, якщо можна так сказати, значна де- систематизація кримінального права в країнах традиційно-фор- малізованої системи права — це результат понад вікового впливу на них конвенційних та інших об’єднувально-інтеграційних процесів з країнами традиційно прецедентно! системи права.

Кримінальна відповідальність юридичних осіб започатковувалася, наприклад з антитрестівського Закону Шермана, прийнятого у 1890 р. у США нібито проти утворення монополій, але до останніх так і не застосовувався. На час прийняття Закону Шермана у США було 24 трести, після прийняття закону впродовж 10 років до монополій він не застосовувався жодного разу, в результаті їх стало 157. Суд і підприємці стали використовувати цей закон проти робітничого руху, визнавши (шляхом поширеного тлумачення закону) профспілки, інші організації робочих об’єднаннями, які обмежують торгівлю, промисловість тощо. На підставі цього закону в 1914 р. і пізніше було прийнято додаткове, так зване «антитрестівське», законодавство проти робочого руху та його організацій [10]. Дещо пізніше, у п’ятдесяті роки XX ст. прийнято: Закон Маккарена—Вуда (Закон США «Про внутрішню безпеку», в якому профспілки, компартія США визнані організаціями, що керуються іноземним урядом, тому мають звітувати про всі доходи та витрати, давати адреси членів партії, не займати посади у державних органах, профспілках, оборонних підприємствах. Будь-яке зі вказаних порушень переслідувалося штрафом у розмірі 10 тис. дол. США або позбавленням волі до 5 років, а в період надзвичайного стану Міністр юстиції США мав право відправити безстроково до концтабору будь-яку особу, яку можна вважати шпигуном чи саботажником) [10]. Закон Браунела—Батлера — це закон США, який позбавив компартію СІЛА права брати участь у виборах, висувати своїх кандидатів на вибори, мати майно, звертатися з позовом до суду, займати посади у профспілках. Останні також позбавлялися прав, якщо до їх лав приймалися комуністи [10].

Як видно, методологія прецедентного права «гнучка» як в етимологічному плані (профспілки — це трести і монополісти в торгівлі), так і в частині проголошених конституційних принципів, прав і свобод громадян. Можливо, нам не слід використовувати подібної гнучкості, не руйнувати методологічно вибудовану роками кропіткої праці систему кримінального права, яка має певні недоліки, але при прийнятті вищенаведених пропозицій може бути зруйнована з усіма негативними наслідками як у правотворчій, так і в правозастосовчій практиці.