Кримінальне право України. Загальна частина

§ 5. Звільнення від подальшого відбування покарання на підставі положень розділу ХІІ Загальної частини КК України

Звільнення від подальшого відбування покарання – це умовне на певний строк переривання виконання покарання щодо особи яка його відбуває. Залежно від дотримання умов такого звільнення та після проходження визначеного строку особа або звільняється від призначеного покарання, або направляється для подальшого його відбування.

Такий вид звільнення має місце при застосуванні ст. 83, ч. 1, 2 ст. 84 КК.

Стаття 83 КК передбачає, що засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку. З викладеного можна зробити такі висновки:

– положення ст. 83 КК застосовуються лише до жінок, які відбувають покарання;

– умовами застосування положень ст. 83 КК є: а) відбування покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі, крім засудження до позбавлення волі на строк більше п´яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини; б) наявність у жінки сім’ї або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або в) наявність у неї можливості самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини;

– підстави застосування ст. 83 КК наступні: а) вагітність або народження дитини; б) переконання суду про можливістю досягнення мети покарання без подальшого його відбування (хоча це прямо не передбачено в КК, але застосування цього виду звільнення є правом, а не обов’язком суду).

Звільнення від відбування покарання визначається межами строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку. Але як і у ст. 79 КК мінімального строку закон не встановлює.

Ч. 4 ст.83 КК передбачає три варіанти рішень суду залежно від поведінки засудженої після закінчення строку на який її було звільнено або в разі смерті дитини: 1) безумовну і остаточну відмову від подальшого виконання призначеного покарання – звільнення від призначеного покарання; 2) призначене покарання може бути замінене більш м’яким за умови, що засуджена стала на шлях виправлення і його продовження може відбуватись в умовах більш м’яких видів покарання; 3) направлення для відбування невідбутої частини покарання, призначеного за вироком, якщо поведінка засудженої засвідчила її небажання стати на шлях виправлення. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати у строк покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.

Відповідно до ч. 5 ст.83 КК засуджена може бути направлена для відбування покарання до закінчення визначеного законом строку, якщо вона: а) відмовляється від дитини; б) передала її у дитячий будинок; в) зникла з місця проживання; г) ухиляється від виховання дитини і догляду за нею; д) систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення.

Вчинення засудженою в період звільнення від відбування покарання нового злочину тягне за собою призначення їй покарання за сукупністю вироків за правилами, передбаченими статтями71–72 КК.

Звільнення від подальшого відбування покарання має місце і у випадку застосування положень ч. 1 ст. 84 КК, яка передбачає, що звільняється від покарання особа, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 КК. При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 84 КК у разі одужання таких осіб, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені ст.. 49 або 80 КК або відсутні інші підстави для звільнення від покарання (звільнення від призначеного покарання постановою суду). При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими в ч. 5 ст.72 КК, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.

Звільнення від подальшого відбування покаранням може застосовуватись і на підставі ч. 2 ст. 84 КК, яка передбачає, що особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування.

Як і стосовно ч. 1 ст. 84 КК відповідно до ч. 4 ст. 84 КК у разі одужання осіб, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені статтями 49 або 80 КК або відсутні інші підстави для звільнення від покарання (звільнення від призначеного покарання постановою суду).