Адміністративно-правове регулювання протидії насильству в сім’ї

3.2 Удосконалення законодавства України та адміністративної діяльності публічної адміністрації у сфері протидії насильству в сім’ї

Адміністративно-правове регулювання протидії насильству в сім’ї в Україні залежить від ефективності правових норм, які регламентують відносини в цій сфері. У процесі нашого дослідження було проаналізовано законодавство України у сфері протидії насильству в сім’ї та виявлено деякі проблемні питання. У зв’язку з цим у поточному підрозділі нами буде сформульовано пропозиції щодо вдосконалення законодавства у сфері протидії насильству в сім’ї.

Вважаємо за необхідне розпочати з удосконалення положень КУпАП. У підрозділі 1.1 нами вже було визначено, що відповідно до ст. 173-2 КУпАП адміністративна відповідальність настає тільки за умисне вчинення дій фізичного, психологічного чи економічного характеру. При цьому, як зазначається в законодавстві, цією статтею охоплюються лише ті діяння, які не завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень [5].

Однак у науковій літературі вже наголошувалося на тому, що вказівка «не завдало фізичного болю» не відповідає дійсності [177]. Це пов’язано з тим, що в науковій і довідниковій літературі до фізичного насильства в сім’ї відносять такі дії: удари в обличчя (ляпаси), штовхання, удари ногами, подряпини, нанесення опіків, удушення, щипання, укуси, брутальне хватання, удари кулаком, відкидання потерпілої особи вбік або додолу, кидання в потерпілу особу предметів, використання зброї, смикання за волосся або його виривання, позбавлення їжі або води (питва), викручування рук [178, с.10; 45, с. 15], які в більшості випадків спричиняють фізичний біль, але не є підставою для настання кримінальної відповідальності. Наприклад, штовхання, брутальне хватання, відкидання потерпілої особи вбік або додолу, кидання в потерпілу особу певних предметів (одяг, іграшки тощо), які не утворюють складу злочину, можуть також супроводжуватися фізичним болем. Як бачимо, у практиці застосування адміністративного законодавства у сфері протидії насильству в сім’ї можуть виникати такі випадки, коли винна особа, вчиняючи фізичне насильство в сім’ї, може заподіяти фізичний біль потерпілій особі, але при цьому тілесні ушкодження їй спричинені не будуть. Тут слід зазначити, що згідно з положеннями статті 9 КУпАП адміністративна відповідальність за передбачені законом правопорушення настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності [5].

Слід також зауважити, що КК України містить статтю 126, яка передбачає кримінальну відповідальність за побої та мордування. Так, відповідно до ч. 1 ст. 126 КК України кримінально караним діянням є умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень [179]. При цьому під ударом слід розуміти одноразовий вплив тупим предметом на тіло людини, що заподіяв фізичний біль. Під побоями розуміється неодноразове завдання потерпілому численних ударів, а під іншими насильницькими діяннями - фізичний вплив на людину (крім ударів і побоїв), що спричинив болісні відчуття (стискування частин тіла, виривання волосся тощо) [180, с. 72].

Вивчення судової практики дозволяє зробити висновок, що на сьогодні за зазначені вище протиправні діяння фізичного характеру, вчинені в сім’ї, у разі наявності в них складу злочину настає відповідальність саме за ст. 126 КК України. При цьому існують прецеденти, коли за завдання одного удару, що не заподіяв тілесних ушкоджень, наявна відповідальність. З цього приводу необхідно навести відповідні приклади з судової практики: 19 грудня 2012 року о 22 годині М., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, на ґрунті неприязних особистих відносин під час сварки зі своєю сестрою К., умисно завдав останній удару лобом по волосяній частині голови зверху, унаслідок чого заподіяв потерпілій К. фізичного болю і не спричинив тілесних ушкоджень [181]; 23 березня 2013 року близько 02 години 30 хвилин, коли К., перебуваючи в квартирі за місцем свого мешкання, у ході сварки з співмешканкою М., наніс потерпілій один удар долонею руки в обличчя. Тим самим завдав їй фізичного болю і не спричинив тілесних ушкоджень [182]; 7 липня 2013 року, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння у квартирі за місцем свого мешкання, у ході сварки зі своєю дружиною Т., яка виникла на ґрунті особистих неприязних стосунків, маючи противоправний намір, К. наніс 1 удар долонею правої руки в область лівого вуха Т., чим спричинив їй фізичний біль, але не завдав тілесних ушкоджень [183].

На наш погляд, дії зазначених вище винних осіб не містять достатньої суспільної небезпеки для притягнення їх до кримінальної відповідальності, оскільки завдання одного удару лобом чи рукою в обличчя або вухо не спричиняє шкоди здоров’ю і сильного фізичного болю потерплому. А тому застосування кримінальної відповідальності до особи за зазначене вище діяння здається нам необгрунтованим і несправедливим, оскільки тягне за собою такий негативний наслідок, як судимість.

При тому слід зауважити, що завдання особою одного удару може суттєво відрізнятися від іншого одного удару залежно від того місця, в яке він припадає. Водночас зауважимо, що аналіз судової практики також дозволяє стверджувати, що завдання винною особою одного удару може бути й більш серйозним, ніж у вищевикладених випадках, а тому необхідно навести й інші приклади з судової практики: 16 грудня 2012 року М. під час словесного конфлікту із малолітнім внуком К. завдав останньому удар палкою по спині, чим завдав йому фізичного болю [184]; 18 лютого 2013 року, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння разом зі своєю співмешканкою М, став пред’являти претензії до неї з приводу того, що вона погана господиня, і став вимагати, щоб та пішла з дому. На його вимоги М. запропонувала спокійно обговорити цю проблему, на що К. на грунті раптово виниклих неприязних відносин умисно, з метою спричинення фізичного болю, підійшов до М. і завдав їй один удар кулаком в область голови, чим завдав останній фізичний біль, не спричинивши тілесних ушкоджень [185]. Інший подібний випадок трапився 12 травня 2013 року о 18 годині 30 хвилин, коли М., будучи в стані алкогольного сп’яніння, перебуваючи біля двору свого домоволодіння, під час раптово виниклої сварки зі своєю бабусею Л. завдав їй один удар правою ногою в область попереку, спричинивши фізичного болю. Від нанесеного удару Л. впала на землю [186].

Очевидно, що такі приклади нанесення одного удару характеризуються більш підвищеним ступенем суспільної небезпеки ніж попередні. Таким чином, аналіз судової практики дозволяє констатувати, що на сьогодні за один завданий удар можуть притягувати до кримінальної відповідальності незалежно від того, який удар, яким предметом чи частиною тіла завданий і по якій частині тіла. Водночас, як нами вже зазначалося, ступінь суспільної небезпеки від двох різних ударів може бути неоднаковим. На наш погляд, перші випадки, наведені нами, не мають кваліфікуватися як кримінальний злочин. За такі діяння має наставати адміністративна відповідальність. А тому, враховуючи можливий різний ступінь суспільної небезпеки чи шкідливості одного удару, пропонуємо розмежовувати схожі діяння залежно від того, по якій частині тіла його було завдано, на адміністративні правопорушення і кримінальні проступки. При цьому загальновідомо, що удар по руці, нозі, щоці чи обличчю є не таким шкідливим і небезпечним, як удар по голові, у груди, живіт або спину. Удар по цим частинам тіла може спричиняти шкоду різним внутрішнім органам, а тому є більш небезпечним.

Водночас ми розділяємо позицію О. Коломойця, який пропонує в ч. 1 ст. 173-2 КУпАП виключити фразу «не завдало фізичного болю» [39, с.17], що, на наш погляд, унеможливить помилки у правозастосуванні ст. 173-2 КУпАП.

Отже, ураховуючи все вищевикладене, ми пропонуємо в диспозиції ст. 173-2 КУпАП передбачити адміністративну відповідальність за фізичне насильство в сім’ї у вигляді одного удару, завданого по тим частинам тіла (по руці, нозі, щоці чи обличчю), удар по яким не може спричиняти шкоди різним внутрішнім органам. У випадку ж заподіяння удару по частинам тіла (по голові, у груди, живіт або по спині), який може спричиняти шкоду різним внутрішнім органам, потрібно притягувати до кримінальної відповідальності за ст. 126 КК України в разі наявності в діях особи складу злочину.

Також слід ураховувати, що ст. 126 КК України передбачає кримінальну відповідальність за завдання одного удару як членам сім’ї, так і взагалі будь-якій особі. Таким чином, ми пропонуємо за завдання одного удару особі, яка не є членом сім’ї винного, завданого по тим частинам тіла, удар по яким не може спричиняти шкоди різним внутрішнім органам, притягувати до адміністративної відповідальності за ст. 173 «Дрібне хуліганство» КУпАП.

Водночас у підрозділі 1.1 нашого дослідження нами було розглянуто діяння, що виражаються у психологічному насильстві в сім’ї, та було зроблено висновок, що його прояви іноді виходять за межі погроз, образ і переслідування, як визначено у ст.173-2 КУпАП. А тому, на нашу думку, суттєвим удосконаленням адміністративно-правового законодавства у сфері протидії насильству в сім’ї стане визначення якщо не вичерпного, то більш розширеного переліку діянь, які відносяться до психологічного насильства, і передбачення його в Законі України від 15 листопада 2001 року № 2789-ІІІ «Про попередження насильства в сім’ї». За основу такого переліку потрібно взяти діяння, зазначені в підрозділі 1.1. Це дозволить уникнути помилок у правозастосуванні норм адміністративного законодавства у сфері протидії насильству у сім’ї, а також унеможливить випадки уникнення адміністративної відповідальності за вчинення психологічного насильства в сім’ї.

Поряд із цим зазначимо, що в підрозділі 1.1 нашого дослідження ми з’ясували необхідність запровадження адміністративної відповідальності за вчинення дій сексуального характеру щодо члена сім’ї або особи, з якою існують чи існували сімейні відносини за умови спільного проживання, за відсутності складу злочину, передбаченого КК України.

Ураховуючи вищевикладене, з метою вдосконалення конструкції диспозиції ст. 173-2 КУпАП пропонуємо її викласти таким чином: «Вчинення насильства в сім’ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного, сексуального чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, завдання одного удару особі, спричиненого по тим частинам тіла, удар по яким не може спричиняти

шкоди різним внутрішнім органам, що не викликало тілесних ушкоджень; погрози, образи, переслідування, залякування та інші дії, визначені законодавством як психологічне насильство; дії сексуального спрямування, які не мають кримінального характеру; позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), унаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному чи психічному здоров’ю потерпілого, а так само невиконання захисного припису особою, стосовно якої він винесений, непроходження корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім’ї, - тягнуть за собою.......... ».

Водночас, на наш погляд, з урахуванням того факту, що багато потерпілих не звертається за допомогою до органів держави через побоювання можливого розголошення інформації про те, що з ними сталося, а також інші аргументи, наведенні нами в підрозділі 1.3, об’єктивно назріла потреба встановлення адміністративної відповідальності суб’єктів публічної адміністрації за розголошення відомостей про особисте та сімейне життя, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків, а також іншими особами-учасниками адміністративного провадження. Ми вважаємо, що це стане дієвим заходом збереження конфіденційності інформації про вчинення насильства в сім’ї.

Отже, ми пропонуємо доповнити КУпАП статтею, в якій закріпити, по- перше, норму щодо неприпустимості розголошення відомостей адміністративного провадження; по-друге, закріпити імперативну норму про обов’язок суб’єкта, який здійснює адміністративне провадження у справі про насильство в сім’ї, попереджати осіб, яким стали відомі відомості про особисте та сімейне життя, про заборону розголошувати такі відомості та про адміністративну відповідальність за їх незаконне розголошення.

Крім цього, ми пропонуємо внести зміни до статті 173 КУпАП, доповнивши її частиною третьою, яку викласти в такій редакції: «Розголошення відомостей про насильство в сім’ї особами, яким вони стали

відомі у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків, та особами - учасниками адміністративного провадження, - карається............. ».

Поряд із цим слід зауважити, що в підрозділі 1.3 ми зазначали про можливість безкарності особи в разі вчинення нею насильства в сім’ї, яке утворює склад злочину, і за відсутності заяви потерпілої особи про злочин або в разі її відмови від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. А тому, на наш погляд, у разі закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення винна особа має бути обов’язково притягнута до адміністративної відповідальності. У зв’язку з цим пропонуємо внести зміни до КУпАП, доповнивши статтю 173 КУпАП приміткою, яка передбачала б адміністративну відповідальність за вчинення особою в сім’ї будь-яких кримінально караних дій, провадження за якими було закрито на підставі п.7 ч.1 ст. 284 КПК України. Зазначену примітку пропонуємо викласти в такій редакції:

Примітка. У разі закриття кримінального провадження, порушеного за вчинення насильства в сім’ї, на підставі п.7 ч. 1 ст. 284 КПК України, особа, яка вчинила такий злочин, підлягає адміністративній відповідальності за ст. 1732 КУпАП.

Поряд зі ст. 173 КУпАП також потребує вдосконалення Закон України від 15 листопада 2001 року № 2789-ІІІ «Про попередження насильства в сім’ї». По-перше, ураховуючи аргументи, викладенні у підрозділі 1.1, вважаємо, що в назві цього Закону слово «попередження» потрібно замінити на слово «протидію», оскільки остання складає ширше за значенням поняття і включає в себе попередження.

По-друге, ураховуючи аргументи, наведенні в підрозділі 1.1, і той факт, що можливі потерпілі від домашнього насильства не охоплюються переліком тих осіб, що визначенні у ст. 1 Закону України від 15 листопада 2001 року № 2789-ІІІ «Про попередження насильства в сім’ї» як члени сім’ї, вважаємо за необхідне розширити цю статтю, виклавши перелік осіб, які вважаються членами сім’ї таким чином: особи, які перебувають у шлюбі; колишнє подружжя; особи, які проживають однією сім’єю як подружжя, але не перебувають у шлюбі між собою; батьки та їхні діти; брати та сестри; усиновлювач та усиновлений; особи, які перебувають під опікою чи піклуванням; опікун та піклувальник; родичі прямої або непрямої лінії споріднення (дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, двоюрідні сестри та брати, тітка, дядько), вітчим, мачуха, пасинок, падчерка за умови спільного їх проживання; інші родичі за умови їх спільного проживання, а також особи, які родичами не є, але спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки.

По-третє, ураховуючи той момент, що на сьогодні ст. 3 «Органи і установи, на які покладається здійснення заходів з попередження насильству в сім’ї» Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» від 15 листопада 2001 року № 2789-ІІІ не містить усіх державних органів, які здійснюють протидію насильству в сім’ї, її необхідно доповнити переліком таких органів: органи прокуратури, служби у справах дітей, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, заклади освіти, заклади охорони здоров’я. Як уже зазначалося вище, ці органи відповідно до законодавства наділенні певними повноваженнями у сфері протидії насильству в сім’ї, визначеними в інших нормативно-правових актах, про які мова йшла в підрозділі 1.2.

По-четверте, ураховуючи позитивний досвід у досліджуваній сфері Республіки Казахстан і Республіки Таджикистан, де на законодавчому рівні закріплені принципи протидії насильству в сім’ї, вважаємо за необхідне доповнити Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» від 15 листопада 2001 року № 2789-ІІІ ст. 21 «Принципи протидії насильству в сім’ї», в якій закріпити сформовану нами в підрозділі 1.3 систему принципів і викласти зазначену статтю в такій редакції:

Стаття 21 «Принципи протидії насильству в сім’ї».

Протидія насильству в сім’ї ґрунтується на таких принципах:

1) компетентності суб’єктів публічної адміністрації, які здійснюють протидію насильству в сім’ї;

2) збереження конфіденційності інформації про вчинення насильства в сім’ї та потерпілих від нього;

3) взаємодії суб’єктів органів публічної адміністрації у сфері протидії насильству в сім’ї;

4) пріоритету профілактичних заходів щодо насильства в сім’ї над заходами адміністративної відповідальності;

5) індивідуального підходу до кожного випадку насильства в сім’ї;

6) комплексності, системності, послідовності і плановості протидії насильству в сім’ї;

7) усебічної пропаганди, спрямованої на викорінення випадків вчинення насильства в сім’ї;

8) невідворотності відповідальності за вчинення насильства в сім’ї;

9) участі громадських організацій та громадськості у протидії насильству в сім’ї.

Таке законодавче закріплення вищезазначених принципів безсумнівно сприятиме ефективності правозастосування норм, що регулюють протидію насильства в сім’ї та належному вдосконаленню адміністративної діяльності суб’єктів публічної адміністрації в досліджуваній сфері.

По-п’яте, у підрозділі 2.3 нами було встановлено, що чинна на сьогодні система адміністративних стягнень за вчинення насильства в сім’ї є неефективною та такою, що потребує комплексного змінення з доповненням її не лише стягненнями карального характеру, але й попереджувальними та профілактичними адміністративними стягненнями. Ураховуючи той факт, що на сьогодні адміністративні стягнення, які містяться в санкціях ч. 1 та ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, унеможливлюють притягнення до адміністративної відповідальності деяких категорій осіб, вважаємо за необхідне доповнити санкції зазначеної статті адміністративним стягненням у вигляді штрафу. Поряд із цим, ураховуючи той момент, що у ст. 24 «Види адміністративних

стягнень» КУпАП зазначається, що законами України може бути встановлено й інші, крім зазначених у цій статті, види адміністративних стягнень, а також позитивний зарубіжний досвід у досліджуваній сфері, ми пропонуємо внести деякі доповнення до Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» від 15 листопада 2001 року № 2789-ІІІ. Так, розділ ІІІ «Спеціальні заходи з попередження насильства в сім´ї» зазначеного Закону слід доповнити ст. 13-2 «Додаткові адміністративні стягнення та примусові заходи впливу за вчинення насильства у сім’ї», яку викласти у такій редакції:

Стаття 13-2 «Додаткові адміністративні стягнення та примусові заходи впливу за вчинення насильства у сім’ї».

За вчинення насильства в сім’ї, невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми до винної особи можуть бути застосовані такі види стягнень та заходів впливу:

1) установлення особливих вимог до поведінки правопорушника:

- заборона купувати, зберігати, носити і використовувати вогнепальну й інші види зброї;

- обов’язок з’являтися до органів внутрішніх справ від одного до чотирьох разів на місяць для профілактичної бесіди;

- відсторонення неповнолітніх від батьків-насильників;

- збереження за жертвами насильства в сім’ї права на тимчасове користування житлом;

2) направлення в лікувально-трудові профілакторії осіб, які хворі на хронічний алкоголізм, наркоманію чи токсикоманію та протягом року притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім’ї у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному споживанням наркотичних засобів, психотропних, токсичних або інших одурманюючих речовин, і були попереджені про можливість направлення в лікувально- трудові профілакторії.

Поряд із цим, ураховуючи зарубіжний досвід, на нашу думку, сьогодні об’єктивно назріла потреба створення в системі МВС України спеціального підрозділу з протидії насильству в сім’ї, до якого мають залучатися працівники, що пройшли відповідну підготовку та навчання.

У зв’язку з цим, у контексті проведення реформи МВС України, варто внести зміни до Закону України «Про національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-УШ та інші нормативні акти, які регламентують діяльність поліції. Для працівників з протидії насильству в сім’ї МВС має розробити практичні програми та рекомендації щодо виявлення випадків такого насильства, їх припинення, допомоги потерпілим та протидії цьому явищу в цілому.

Водночас вважаємо доцільним у системі юридичної освіти України, що здійснює підготовку працівників поліції, запровадити спеціальну навчальну дисципліну «Протидія насильству в сім’ї», забезпечити проведення наукових конференцій, семінарів, круглих столів у досліджуваній сфері. На наш погляд, ці заходи підвищать рівень знань у працівників, які здійснюють протидію насильству в сім’ї, що сприятиме ефективній боротьбі з цим негативним явищем.

Поряд із цим, ураховуючи позитивний досвід Канади, США, Франції, Грузії, Республіки Казахстан, серед заходів протидії насильству в сім’ї необхідно запровадити інститут надзвичайного охоронного ордеру, що стане важливою гарантією безпеки потерпілого, а це у свою чергу дозволить, по- перше, терміново втрутитися в інцидент насильства, по-друге, негайно здійснити дієвий захист потерпілої особи, по-третє, контролювати ситуацію в майбутньому й забезпечити охорону прав постраждалих осіб після вчинення акту насильства в сім’ї.

У зв’язку з цим вважаємо за необхідне доповнити розділ ІІІ «Спеціальні заходи з попередження насильства в сім’ї» Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» від 15 листопада 2001 року № 2789-ІІІ статтею 11 «Надзвичайний охоронний ордер», яку викласти в такій редакції:

  1. Для забезпечення безпеки потерпілого і за відсутності складу злочину, передбаченого КК України, за заявою потерпілої особи, за наявності підстав вважати, що для особи є небезпека від агресора, дільничним інспектором підрозділу поліції виноситься надзвичайний захисний ордер, який вручається потерпілій особі та особі, що вчинила насильство, під розписку. У разі відмови від підписання в надзвичайному захисному ордері робиться позначка про це.
  2. Особі в разі вручення надзвичайного охоронного ордеру забороняється: входити до свого будинку (квартири), контактувати з дітьми, жінкою, іншою особою, що стала потерпілою від насильства в сім’ї, наближатися до потерпілих осіб, намагатися зустрітися чи контактувати з ними, використовуючи мобільні та інші способи зв’язку. Інші дії, які забороняються вчиняти особі в разі вручення їй надзвичайного охоронного ордеру, визначені в ч. 2 ст. 13 цього Закону.
  3. Строк надзвичайного охоронного ордеру діє до розгляду справи в

суді.

  1. Перевірку щодо дотримання вимог надзвичайного охоронного ордеру здійснює дільничний інспектор міліції раз на тиждень.
  2. Порушення вимог надзвичайного охоронного ордеру тягне за собою відповідальність, установлену КК України.

Наступним напрямком удосконалення адміністративної діяльності публічної адміністрації у сфері протидії насильству в сім’ї є запровадження спеціальних електронних GPS-браслетів, застосування яких широко розповсюджено в таких країнах, як США, Канада, Франція, Іспанія тощо.

Застосування електронних GPS-браслетів сприяє поліції в отриманні сигналу про те, що особа, яка вчинила насильство в сім’ї, наближається до потерпілої особи, і поліція може негайно реагувати на це, що є позитивним напрямком протидії насильству в сім’ї.

Зі здійсненого в розділі аналізу можемо зробити такі висновки:

  1. Важливою гарантією безпеки потерпілого від насильства в сім’ї є передбачення різних ордерів, приписів і охоронних документів, які дозволяють не лише терміново втрутитися в інцидент насильства і здійснити дієвий захист потерпілої особи негайно, а також контролювати ситуацію в майбутньому й забезпечити охорону прав постраждалих осіб після вчинення акту насильства в сім’ї.
  2. Досить позитивним моментом протидії насильству в сім’ї є створення серед підрозділів кримінальної поліції так званих відділів уповноважених у справах про насильство у сім’ї, які й розглядають справи про домашнє насильство, в Німеччині, а також спеціалізованих судів, які займаються справами про насильство в сім’ї, у США, Канаді, Франції.
  3. У країнах англо-американського, романо-германського типу правових систем і деяких країнах пострадянського простору широко розповсюджені такі спеціальні заходи протидії насильству в сім’ї, що призначаються судом, як заборона входження до свого будинку (квартири), неможливість перебування біля нього ближче, ніж це встановив суд, обмеження контактів з дітьми, дружиною, іншою особою, потерпілою від насильства в сім’ї, заборона наближення до потерпілих осіб, зустрічі з ними й намагання контактувати з ними, використовуючи мобільні та інші способи зв’язку.
  4. Країни англо-американського, романо-германського типу правових систем використовують як захід протидії насильству в сім’ї спеціальні електронні GPS-браслети, за допомогою яких поліція отримує сигнал про те, що особа, яка вчинила насильство в сім’ї, наближається до потерпілого, і може негайно реагувати на це.
  5. Чинне законодавство у сфері протидії насильству в сім’ї потребує удосконалення, зокрема:

- диспозицію статті 173-2 КУпАП слід викласти в такій редакції: «Вчинення насильства в сім’ї, тобто умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного, сексуального чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, завдання одного удару особі по тих частинах тіла, удар по яких не може спричиняти ушкодження різним внутрішнім органам, що не викликало тілесних ушкоджень; погрози, образи,

переслідування, залякування та інші дії, визначені законодавством як психологічне насильство; дії сексуального спрямування, які не мають кримінального характеру; позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), унаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого, а так само невиконання захисного припису особою, стосовно якої він винесений, непроходження корекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім’ї, - тягнуть за собою......... »;

- назріла потреба у внесенні змін до статті 173-2 КУпАП і доповненні її

частиною третьою, яку варто викласти в такій редакції: «Розголошення відомостей про насильство в сім’ї особами, яким вони стали відомі у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків, та особами - учасниками адміністративного провадження, - карається............ »;

- статтю 173-2 КУпАП необхідно доповнити приміткою, яка передбачала б адміністративну відповідальність за вчинення особою в сім’ї будь-яких кримінально караних дій, провадження за якими було закрито на підставі п.7 ч.1 ст. 284 КПК України;

- Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» від 15 листопада 2001 року № 2789-ІІІ слід доповнити статтею 2-1 «Принципи протидії насильству у сім’ї», в якій закріпити сформовану нами систему принципів.