Адміністративно-правові засади інформаційного суспільства

2.3. Форми і методи адміністративної діяльності публічної адміністрації у сфері інформаційного суспільства

У будь-якій науці чи сфері суспільного життя є певні інструменти, за допомогою яких здійснюється «обробка» матерії та перетворення її на придатну до використання. На думку переважної кількості вчених- адміністративістів, до таких інструментів у науці й галузі адміністративного права належать форми і методи діяльності публічної адміністрації.

У загальнонауковому розумінні під формою (від. лат. forma) розуміють «контури, зовнішній вираз сутності». Форми діяльності публічної адміністрації - це зовнішнє вираження однорідних за своїм характером і правовою природою груп адміністративних дій суб’єктів публічної адміністрації, здійснене в рамках режиму законності та компетенції для досягнення адміністративно-правової мети - публічного забезпечення прав і свобод людини і громадянина, нормального функціонування громадянського суспільства та держави. За характером і правовою природою форми діяльності суб’єктів публічної адміністрації поділяються на видання адміністративних актів: видання підзаконних нормативно-правових актів; видання індивідуальних адміністративних актів; укладення адміністративних договорів; учинення інших юридично значущих адміністративних дій; здійснення матеріально-технічних операцій [3, с. 123-124].

Зазначене розуміння поняття та змісту форм діяльності публічної адміністрації, на наш погляд, є повністю придатним і для забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері інформаційного суспільства.

Таким чином, форми діяльності публічної адміністрації у сфері регулювання інформаційної сфери - це зовнішнє вираження однорідних за своїм характером і правовою природою груп адміністративних дій загальної та спеціальної публічної адміністрації, здійснене в рамках режиму законності та компетенції для досягнення адміністративно-правової мети - публічного забезпечення прав і свобод людини і громадянина, нормального функціонування громадянського суспільства та держави у сфері інформаційного суспільства.

Видання підзаконних нормативно-правових актів - це правотворчий напрямок діяльності публічної адміністрації, що передбачає розпорядчу діяльність, спрямовану на виконання законів шляхом розроблення та встановлення підзаконних правил загального характеру. Установлення норм права підзаконного характеру в процесі діяльності публічної адміністрації - це адміністративна правотворчість, яка здійснюється у формі видання органами та посадовими особами публічної адміністрації актів неперсоніфікованого характеру. Зазначене викликано тим, що загальні норми і правила поведінки, сформульовані в законах, не в змозі охопити всіх аспектів, які потребують додаткового врегулювання нормами адміністративного права. Тому й виникає потреба в конкретизації та деталізації законодавчих норм щодо стадії їх застосування. За сферою застосування нормативні акти органів публічного управління поділяються на внутрішньоорганізаційні та зовнішні. Провідне місце в діяльності публічної адміністрації відіграють зовнішні акти, що в будь-яких аспектах виходять за відомчі межі публічного апарату, адресовані фізичним і юридичним особам, які не перебувають у їхньому підпорядкуванні. З їх допомогою суб’єкти публічної адміністрації безпосередньо забезпечують захист прав і свобод людини та громадянина, нормальне функціонування держави й суспільства, зокрема у сфері інформаційного суспільства [3, с. 123-126].

Органи виконавчої влади у сфері інформаційного суспільства видають численні нормативно-правові акти, що стосуються широкого кола не підпорядкованих їм осіб. Підзаконні нормативно-правові акти у сфері інформаційного суспільства, що зачіпають права, свободи й законні інтереси фізичних і юридичних осіб або мають міжвідомчий характер, проходять реєстрацію в Міністерстві юстиції України. В іншому разі вони є нечинними. Зовнішні акти органів виконавчої влади й місцевого самоврядування публікуються в офіційних або місцевих періодичних виданнях [3, с. 123].

Так, Постанова Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 р. № 411 «Про затвердження Положення про Адміністрацію Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України» визначила завдання та форми реалізації державної політики у сферах криптографічного і технічного захисту інформації, телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України, поштового зв’язку спеціального призначення, урядового фельд’єгерського зв’язку, захисту державних інформаційних ресурсів та інформації, вимога щодо захисту яких установлена законом, в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах і на об’єктах інформаційної діяльності, а також у сферах використання державних інформаційних ресурсів у частині захисту інформації, протидії технічним розвідкам, функціонування, безпеки та розвитку державної системи урядового зв’язку, Національної системи конфіденційного зв’язку [110].

Інший приклад: Наказ Міністерства інформаційної політики України від 18 березня 2015 р. «Про затвердження Положення про спеціалізовані експертні ради при Міністерстві інформаційної політики України» визначив, що основним завданням Експертної ради є надання консультацій, експертних висновків, пропозицій та здійснення заходів, які сприятимуть участі недержавних організацій, представників органів державної влади, місцевого самоврядування та громадськості в процесі розробки і невідкладної реалізації стратегії розвитку інформаційного простору України, розробці методики ідентифікації суспільно-шкідливої та суспільно-небезпечної інформації для попередження та протидії її негативного впливу на суспільство, визначенню пріоритетних напрямків законодавчої, адміністративно-управлінської та координуючої діяльності, направленої на стимулювання розвитку інформаційного суспільства в Україні, інформаційної сфери країни та здатності протистояти загрозам національної безпеки в інформаційній сфері, налагодженню системної співпраці з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами, що забезпечують національну безпеку в інформаційній сфері, недержавними громадськими організаціями для реалізації основних напрямків інформаційної політики і посилення здатності українського суспільства протистояти інформаційним загрозам [90].

Що стосується внутрішньоорганізаційних актів, то вони спрямовані до підпорядкованих по службі апаратів і працівників. У них установлюються правила службової діяльності, розраховані на неодноразове виконання. За суб’єктами видання на підставі чинного законодавства можна виділити такі основні форми актів публічного управління: укази, постанови, накази, рішення, положення, інструкції [3, с. 125].

Так, Наказ Державного комітету телебачення і радіомовлення України від 10 серпня 2012 р. № 208 «Про затвердження Інструкції з діловодства у Держкомтелерадіо України» визначив типову інструкцію з діловодства в центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, що є нормативним актом, який визначає вимоги до організації роботи з документами в структурних підрозділах апарату Держкомтелерадіо України, документування управлінської інформації, відтворення інформації, що міститься в документах, включаючи їх підготовку, реєстрацію, облік, контроль за виконанням і встановлює загальні положення щодо функціонування структурного підрозділу Апарату з діловодства - загального відділу.

Ця інструкція деталізує порядок ведення загального діловодства в апараті та визначає особливості організації роботи з документами за специфікою його організаційно-штатної побудови та документаційного навантаження на самостійні структурні підрозділи. Визначені Інструкцією положення поширюються на всю службову документацію Апарату, а встановлені нею вимоги є обов’язковими до виконання всіма працівниками Держкомтелерадіо України. На основі цієї Інструкції підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління Держкомтелерадіо України, мають розробляти та затверджувати в Держкомтелерадіо України власні інструкції з діловодства (розділи Інструкції, які потребують деталізації за специфікою діловодства підвідомчих організацій відзначені позначкою [86].

Нормативно-правові акти діяльності публічної адміністрації у сфері інформаційного суспільства за суб’єктами видання поділяються на: укази Президента України - нормативно-правові акти глави держави, видані на основі та на виконання Конституції й законів України [3, с. 125] (наприклад, Указ Президента України від 16 вересня 1998 р. № 1033 «Про вдосконалення державного управління інформаційною сферою», яким з метою підвищення ефективності державної інформаційної політики, підтримки національних теле- і радіовиробників, друкованих засобів масової інформації, видавничої справи та поліграфії за умов їх обмеженого бюджетного фінансування, вдосконалення та скорочення управлінських структур, подальшого формування інформаційної інфраструктури держави постановлено було створити ДАК «Укртелерадіо» і ДАК «Укрвидавполіграфія» [150]).

Постанови Кабінету Міністрів України - це нормативно-правові акти вищого органу виконавчої влади, які ухвалюються в колегіальному порядку з важливих питань державного управління, видані на основі та на виконання Конституції й законів України, указів Президента України [3, с. 125] (наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1998 р. №180 затвердила Положення про забезпечення режиму секретності під час обробки інформації, що становить державну таємницю, в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах [106]).

Накази керівників центральних органів виконавчої влади, установ, організацій та підприємств загального характеру - це нормативно-правові акти, що підписані компетентною посадовою особою та на основі й на виконання Конституції і законів України, указів Президента України та постанов Кабінету Міністрів України деталізують правові норми [3, с. 126] (наприклад, Наказ Державного комітету телебачення і радіомовлення України від 7 жовтня 2015 р. № 304 «Про затвердження Статуту Національної телекомпанії України» визначив, що основною метою діяльності НТКУ є забезпечення прав громадян на свободу думки і слова, на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, відкрите й вільне обговорення суспільних питань, а також розроблення і реалізацію програмної політики, що відповідає національним інтересам України, створення конкурентоспроможної інформаційної продукції та забезпечення входження України у світовий інформаційний простір. Предметом діяльності НТКУ є створення та розповсюдження теле- й радіопрограм, пакетів програм, теле- й радіопередач, фільмів з метою задоволення інформаційних потреб суспільства. НТКУ діє за такими напрямками діяльності: діяльність у сфері телевізійного мовлення; діяльність у сфері радіомовлення; виробництво кіно- та відеофільмів, телевізійних програм; видання звукозаписів; тиражування звуко-, відеозаписів і програмного забезпечення; діяльність у сфері проводового електрозв’язку; діяльність у сфері безпроводового електрозв’язку; діяльність у сфері супутникового електрозв’язку; інша діяльність у сфері електрозв’язку; рекламна діяльність [87]).

Наказами можуть затверджуватися положення, інструкції, правила тощо. Так, положення - це систематизовані зведення нормативно-правових актів з певного питання діяльності органу публічного управління або визначення компетенції такого органу [3, с. 127]. Наприклад, Наказом Міністерства України у справах науки і технологій від 2 листопада 1998 р. № 283 було затверджено «Положення про інформаційне забезпечення наукової та науково-технічної експертизи за матеріалами фонду науково- дослідних, дослідно-конструкторських робіт і дисертацій відкритої і засекреченої тематики». Відповідно до цього положення виконавцем робіт, пов’язаних з інформаційним забезпеченням об’єктів експертизи за матеріалами з відкритої та засекреченої тематик, є Український інститут науково-технічної та економічної інформації (УкрІНТЕІ) як установа, що здійснює державну реєстрацію й облік відкритих і засекречених НДР, ДКР та дисертацій. УкрІНТЕІ здійснює роботи з інформаційного забезпечення об’єктів експертизи, використовуючи матеріали зареєстрованих і взятих на облік НДР, ДКР та дисертацій, що накопичуються в базі даних і забезпечують максимальну повноту інформаційного пошуку за напрямками поданого до експертизи проекту (або відповідного інформаційного запиту). Замовником робіт з інформаційного забезпечення наукової та науково- технічної експертизи можуть бути органи державної влади та самоврядування, підприємства, установи, організації, фізичні та юридичні особи, зацікавлені в проведенні експертизи [155].

Інструкції - це нормативні акти, в яких у деталізованому вигляді викладено правила, що визначають порядок утілення в життя нормативно - правових актів вищої юридичної сили, порядок діяльності певних категорій посадових осіб щодо здійснення покладених на них завдань і виконання конкретних видів діяльності [3, с. 126]. Наприклад, Наказом Державного комітету телебачення і радіомовлення України 09.01.2014 № 1 затверджено Інструкцію щодо заповнення форми звітності № 1-В (ЗМІ) (піврічна) «Звіт про випуск продукції друкованих засобів масової інформації» [41].

Отже, підзаконні нормативно-правові акти у сфері інформаційного суспільства - це прийняті у процесі підзаконної розпорядчої діяльності органами та посадовими особами публічної адміністрації владні приписи загального характеру з метою забезпечення широких прав фізичних і юридичних осіб в інформаційному суспільстві щодо конкретизації та деталізації законів України до стадії їх застосування. До таких прав фізичних і юридичних осіб належать насамперед: 1) невідчужувані права - на недоторканність особистості, право на ім’я, особисті папери, таємницю кореспонденції, на свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості; 2) право на інформацію: збирати інформацію, зберігати інформацію, право вільно використовувати інформацію і право поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб, які у свою чергу структуруються в інші різноманітні права; 3) управлінські права в інформаційному суспільстві: безперешкодного допуску до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних ресурсів та чіткого і прозорого законодавчого визначення обмежень у цій сфері.

Видання індивідуальних адміністративних актів є найбільш поширеним способом реалізації адміністративних повноважень органів публічної адміністрації; без їх видання не може бути вирішено жодної більш- менш важливої справи в цій сфері, зокрема в інформаційному суспільстві. Видання індивідуальних адміністративних актів є близьким до нормативного, але не тотожне йому. Відмінність між ними полягає в тому, що індивідуальні адміністративні акти встановлюють, змінюють або припиняють конкретні адміністративні правовідносини. Вони відрізняються від нормативних тим, що звернені до конкретних суб’єктів адміністративно-правових відносин і їх дія припиняється після здійснення встановлених у них прав і обов’язків, тобто після одноразового їх застосування [3, с. 127].

Серед індивідуальних адміністративних актів виділяють: індивідуальні акти - адміністративні приписи персоніфікованого характеру, ухвалені у процесі владної діяльності публічної адміністрації з метою забезпечення завдань адміністративно-правового регулювання. До них належать: розпорядження та укази Президента України [3, с. 127] (наприклад, відповідно до Указу Президента України від 5 листопада 2014 р. № 851 були призначені державні стипендій видатним діячам інформаційної сфери [155], іншим Указом Президента України від 16 грудня 2014 р. № 931 А. Бутчак був звільнений з посади начальника Департаменту інформаційно-аналітичного забезпечення Служби безпеки України [151]).

Розпорядження Кабінету Міністрів України у сфері інформаційного суспільства займають провідне місце серед інших індивідуальних адміністративних актів. Наприклад, Розпорядженням Кабінету Міністрів від 5 листопада № 1135 було затверджено конкретний план заходів щодо захисту державних інформаційних ресурсів. Серед яких: удосконалити правове регулювання у сфері захисту державних інформаційних ресурсів в інформаційно-телекомунікаційних системах, розробити нормативні документи з урахуванням нових тенденцій, викликів і загроз у кіберпросторі; підготувати проект Указу Президента України «Про деякі заходи щодо захисту державних інформаційних ресурсів в інформаційно- телекомунікаційних системах»; удосконалити правове регулювання щодо здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства, а також нормативних документів у сфері надання послуг електронного цифрового підпису; провести аналіз законодавства у сфері надання послуг електронного цифрового підпису з метою визначення потреби в розробленні проектів нормативно-правових актів або внесення змін до нормативно- правових актів з питань державного контролю у зазначеній сфері; розробити проекти нормативно-правових актів з питань державного контролю за додержанням вимог законодавства, а також нормативних документів у сфері надання послуг електронного цифрового підпису; забезпечити ефективне регулювання діяльності у сфері криптографічного та технічного захисту інформації, удосконалити порядок ліцензування, а також дозвільний порядок проведення робіт з технічного захисту інформації для власних потреб; удосконалити технічне регулювання у сфері технічного захисту інформації, забезпечити регламентування процедури підтвердження відповідності засобів технічного захисту інформації [128].

Розпорядження місцевих державних адміністрацій (наприклад, Розпорядженням Вінницької обласної державної адміністрації від 30 листопада 2015 р. № 733 було затверджено План заходів, спрямованих на популяризацію та активізацію вивчення англійської мови» [131]).

Рішення органів місцевого самоврядування (наприклад, Розпорядженням Херсонського міської голови від 4 жовтня 2012 р. № 717—р. «Про надання інформації щодо роботи виконавчих органів Херсонської міської ради тощо до управління громадських зв’язків для висвітлення її на офіційному сайті міста та в пресі» визначено, що відділу забезпечення депутатської діяльності, управлінню освіти, управлінню молоді та спорту міської ради слід надавати вичерпну інформацію до відділу інформаційного та програмного забезпечення для подальшого її розміщення на офіційному сайті міста в рубриках «Міська влада» та «Знайомство з містом»; своєчасно оновлювати інформацію щодо складу депутатського корпусу, почесних громадян міста, видатних постатей Херсона [131]).

Накази установ, організацій та підприємств, які мають індивідуальний характер у сфері громадянського суспільства (наприклад, Наказом Державного підприємства Українського державного центру радіочастот від 29 травня 2009 р. № 226 «Про введення системи ІСОМТ в промислову експлуатацію» було введено узагальнену базу кодів-ІМЕІ мобільних терміналів для забезпечення надійного та безпечного функціонування програмно-технічного комплексу Автоматизованої інформаційної системи обліку мобільних терміналів на території України (ІСОМТ) [89]).

Отже, індивідуальні адміністративні акти у сфері забезпечення інформаційних прав фізичних і юридичних осіб є найбільш поширеним способом реалізації публічною адміністрацією владної компетенції щодо забезпечення прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері інформаційного суспільства. Сутність їх полягає в тому, що вони встановлюють, змінюють або припиняють конкретні адміністративні правовідносини та звернені до конкретних суб’єктів і об’єктів адміністративно-правового регулювання інформаційного суспільства; їхня дія припиняється після здійснення встановлених у них прав і обов’язків, тобто після одноразового їх застосування.

Наступною формою діяльності публічної адміністрації у сфері інформаційного суспільства є укладення адміністративних договорів [3]. Відповідно до п. 14 ст. 3 КАСУ «адміністративний договір - це дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов’язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб’єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди». Прикладом адміністративного у сфері інформаційного суспільства договору про надання інформаційних послуг є такий, що передбачає надання означених послуг суб’єктом публічної адміністрації. При цьому під інформаційною послугою розуміється здійснення у визначеній законодавством формі інформаційної діяльності суб’єктом публічної адміністрації з доведення інформаційної продукції до інших суб’єктів публічної адміністрації чи невладних фізичних і юридичних осіб з метою задоволення їхніх інформаційних потреб. Інформаційна діяльність - це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави. Інформаційна продукція - це матеріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій. Джерелами інформації можуть бути власні чи інші публічні особи - носії інформації: документи та інші носії інформації, які становлять собою матеріальні об’єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи тощо.

Таким чином, укладення адміністративних договорів у сфері забезпечення прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері інформаційного суспільства - це дво- або багатостороння угода, зміст якої складають надання інформаційної послуги суб’єктом публічної адміністрації, який є однією зі сторін угоди та забезпечує ці цінності відповідно до законодавчо прописаної компетенції на договірних засадах. Під публічною інформаційною послугою розуміється здійснення у визначеній законодавством формі інформаційної діяльності суб’єктом публічної адміністрації з доведення інформаційної продукції до інших суб’єктів публічної адміністрації чи невладних фізичних і юридичних осіб з метою задоволення їхніх інформаційних потреб.

Також правовою формою адміністративно-правового регулювання суспільних відносин є вчинення інших юридично значущих адміністративних дій. До них належать такі дії, які безпосередньо створюють нове юридичне положення, змінюють наявні правовідносини або стають необхідною умовою для настання зазначених правових наслідків - незалежно від того, були вони спрямовані на ці наслідки чи ні [3, с. 131]. Прикладом таких дій у сфері інформаційного суспільства є реєстрація друкованих засобів масової інформації, телеканалів, радіоканалів наукових друкованих видань. Державній реєстрації підлягають усі друковані засоби масової інформації, що видаються на території України, незалежно від сфери розповсюдження, тиражу і способу їх виготовлення. Державна реєстрація (перереєстрація) друкованих ЗМІ залежно від сфери розповсюдження та деяких інших питань здійснюється такими реєстраційними органами: загальнодержавної, регіональної (дві і більше областей) та/або зарубіжної сфери розповсюдження - Міністерством юстиції України; місцевої сфери розповсюдження - головними територіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі [91].

Таким чином, реєстрація друкованих засобів масової інформації є різновидом форми адміністративно-правового регулювання - це вчинення інших юридично значущих адміністративних дій, що полягає у державній реєстрації шляхом проведенні правової експертизи заяв засновників друкованих засобів масової інформації на відповідність Конституції, Цивільному та Господарському кодексам, Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», іншим актам законодавства України, підготовки та оформлення відповідних рішень.

Під здійсненням матеріально-технічних операцій мається на увазі забезпечення публічною адміністрацією збирання, зберігання й оброблення інформації, використання технічних засобів, створення матеріально- технічних умов праці тощо. Вони в системі форм адміністративного діяльності суб’єктів публічної адміністрації виконують допоміжну роль [3, с. 131]. Наприклад, Міністерство інформаційної політики України щомісячно здійснює аналіз і звітує про свою діяльність. Зокрема за липень 2015 р. Міністерство узагальнило і звітувало про те, що Міністр інформаційної політики України Ю. Стець провів зустріч із колективами національного інформаційного агентства «Укрінформ» та Державної телерадіокомпанії «Всесвітня служба «УТР», обговоривши плани та пропозиції щодо роботи мультимедійної платформи іномовлення України; 22 липня 2015 р. на засіданні Уряду ухвалено рішення про прийняття Розпорядження КМУ «Про виділення коштів на закупівлю додаткового обладнання для встановлення та підключення апаратури передавальної для радіомовлення або телебачення» та рішення про підтримку проекту Закону «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо апаратури передавальної для радіомовлення або телебачення» та направлення його до Верховної Ради України; розпочато реалізацію проекту зі встановлення супутникового телебачення в місцях дислокації та несення служби підрозділів Збройних Сил України та Національної Гвардії; радник Міністра інформаційної політики України з питань забезпечення функціонування телерадіомовлення О. Бригинець у м. Краматорську взяв участь у виїзному засіданні Національної ради з питань телебачення та радіомовлення України [5].

Таким чином, аналіз і звітування Міністерства інформаційної політики перед народом України є матеріально-технічною операцію як формою діяльності публічної адміністрації, що полягає у збиранні, зберіганні й обробленні інформації, використанні технічних засобів, створенні матеріально-технічних умов подальшого розвитку засад інформаційного суспільства.

Класично в теорії адміністративного права основними методами адміністративного права є заохочення, переконання і примус. Сутність заохочення полягає в тому, що воно стимулює учасників адміністративно - правових відносин на належну поведінку: заохочення призначено для стимулювання активної діяльності суб’єктів адміністративного права, формування правомірної поведінки, зміцнення засад справедливості та дисципліни в адміністративно-правовому регулюванні. Підставами для заохочення є зазначені в нормах права дії, поведінка, які стимулюються державою з метою досягнення конкретних успіхів в економічній, соціально- культурній, оборонній та інших сферах життєдіяльності. Заохочення сприяє розвитку успішності не тільки в тих, щодо кого його застосовано, а й має значення стимулу для інших осіб, спонукає їх добросовісно ставитися до публічних обов’язків, сприяє розвитку правосвідомості громадян [3, с. 94].

Заохочення широко використовується у сфері інформаційного суспільства, заохочення складають заходи морального, матеріального й морально-матеріального характеру.

До перших належить нагородження працівників сфери інформаційного суспільства подяками, почесними грамотами, медалями й орденами. Відповідно до Закону України від 16 березня 2000 р. № 1549-ІІІ державні нагороди України є вищою формою відзначення громадян за видатні заслуги в розвитку економіки, науки, культури, соціальної сфери, захисті Вітчизни, охороні конституційних прав і свобод людини, державному будівництві та громадській діяльності, за інші заслуги перед Україною. Державні нагороди встановлюються виключно законами України. В Україні державними нагородами є такі: звання Герой України; орден; медаль; відзнака «Іменна вогнепальна зброя»; почесне звання України; Державна премія України; президентська відзнака. Державними нагородами можуть бути нагороджені громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Нагородження державними нагородами провадиться указом Президента України. Нагородженому вручається державна нагорода та документ, що посвідчує нагородження нею [37]. Наприклад, відповідно до Указу Президента України від 12 жовтня 2007 р. № 968 «Про нагородження співробітників Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України» за особисті заслуги перед Українською державою у справі забезпечення безпеки її інформаційного простору, зразкове виконання службового обов’язку працівники інформаційної сфери були нагороджені орденами та медалями [149].

Загальні засади нагородження працівників інформаційною сфери відомчими відзнаками визначено Указом Президента України від 30 травня 2012 р. № 365 «Про відомчі заохочувальні відзнаки», відповідно до якого відомчі заохочувальні відзнаки встановлюються з метою заохочення та відзначення особистих трудових досягнень у професійній, службовій діяльності, за бездоганну службу та особливі заслуги під час виконання службових обов’язків працівників центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, що входять до сфери їх управління, військовослужбовців та працівників військових формувань, осіб рядового і начальницького складу, працівників державних правоохоронних органів, а також інших осіб [154]. Спеціальні засади прописані в Наказі Державного комітету телебачення і радіомовлення України від 6 лютого 2013 р. № 24 «Про встановлення відомчих заохочувальних відзнак Держкомтелерадіо України та затвердження Положення про них» з метою заохочення та відзначення працівників апарату Держкомтелерадіо України, підприємств, установ і організацій, що входять до сфери управління Держкомтелерадіо України, за значні трудові досягнення в інформаційній та видавничій сферах, поліграфії, у службовій та професійній діяльності. А саме прописано встановити відомчі заохочувальні відзнаки Державного комітету телебачення і радіомовлення України: Подяку та Почесну грамоту Державного комітету телебачення і радіомовлення України. Подякою та Почесною грамотою відзначаються працівники апарату Держкомтелерадіо України та працівники підприємств, установ і організацій, що входять до сфери його управління, за наявності стажу роботи не менше двох років, за винятком працівників, які досягли пенсійного віку й виходять на пенсію. Нагороджені Почесною грамотою можуть бути відзначені цією відзнакою не раніше ніж через три роки після останнього нагородження, Подякою - не раніше ніж через два роки [88].

Що стосується заохочень матеріального характеру (премія, цінний подарунок тощо), то працівники інформаційної сфери також заохочуються суб’єктами публічної адміністрації. Наприклад, Указом Президента України від 5 червня 2015 р. № 312 «Про призначення державних стипендій видатним діячам інформаційної сфери» призначено довічні державні стипендії видатним діячам інформаційної сфери (журналістам і працівникам культури) [155].

До морально-матеріальних заохочень працівників інформаційної сфери належить присвоєння їм почесних звань. Згідно із Законом України від 29 червня 2001 р. № 476 почесні звання України є державними нагородами України, що присвоюються за особисті заслуги перед Українською державою громадянам, які працюють у відповідній галузі економічної або соціально- культурної сфери, як правило, не менше десяти років, мають високі трудові досягнення і професійну майстерність. В Україні у сфері інформаційного суспільства встановлено такі почесні звання: «Народний артист України»; «Народний архітектор України»; «Народний вчитель України»; «Народний художник України»; «Заслужений артист України»; «Заслужений архітектор України»; «Заслужений будівельник України»; «Заслужений винахідник України»; «Заслужений вчитель України»; «Заслужений діяч мистецтв України»; «Заслужений діяч науки і техніки України»; «Заслужений журналіст України»; «Заслужений лісівник України»; «Заслужений майстер народної творчості України»; «Заслужений працівник культури України»; «Заслужений працівник освіти України»; «Заслужений працівник фізичної культури і спорту України»; «Заслужений раціоналізатор України»; «Заслужений художник України» [38].

Отже, заохочення - це провідний позитивний метод адміністративної діяльності публічної адміністрації у сфері інформаційного суспільства, який полягає в публічному визнанні вищими суб’єктами владних повноважень (від імені держави і народу України) заходів морального, матеріального й морально-матеріального характеру за успіхи в розбудові інформаційного суспільства. До заходів морального заохочення належать нагородження працівників сфери інформаційного суспільства подяками, почесними грамотами, медалями та орденами, подякою та почесною грамотою Державного комітету телебачення і радіомовлення України. Заохочення матеріального характеру у сфері інформаційного суспільства полягає в нагородженні працівників інформаційної сфери преміями, які присуджуються різноманітними суб’єктами публічної адміністрації. Морально-матеріальні заохочення працівників інформаційної сфери полягають у присудженні працівникам інформаційного сфери почесних звань вищого рівня (Народний артист, архітектор, учитель, художник України) та високого рівня (Заслужений артист, архітектор, будівельник, винахідник, учитель, діяч мистецтв, діяч науки і техніки, журналіст, майстер народної творчості, працівник культури, працівник освіти, фізичної культури і спорту раціоналізатор, художник України).

На слушну думку вчених-адміністративістів, за допомогою заходів переконання стимулюється належна поведінка учасників адміністративно- правових відносин. Переконання виявляється у використанні різних роз’яснювальних, виховних, організаційних заходів для формування волі суб’єктів адміністративного права або її корекції. Тим самим особи добровільно підпорядковуються юридичним приписам і свідомо беруть участь в їх виконанні. Для переконання характерним є таке: воно використовується постійно і стосовно всіх осіб, що перебувають у зоні впливу суб’єктів публічної адміністрації; забезпечують добровільне виконання правових норм, законних вказівок, приписів публічної адміністрації; зрештою виховує правові переконання об’єктів публічного управління та «звичку» свідомо дотримуватись правових норм. Переконання - це процес послідовно здійснюваних дій, який включає такі елементи: оволодіння увагою; навіювання; вплив на свідомість; управління емоціями; формування інтересу. До первинних його засобів належать навчання, пропаганда, агітація, роз’яснення, обмін досвідом.

Найпоширенішою формою його використання Міністерством інформаційної політики є здійснення систематичної роз’яснювальної роботи: ним розповсюджується загальнонаціональна комунікаційна кампанія щодо підтримки реформи децентралізації влади в Україні, щодо підтримки вимушених переселенців Всесвітньою Продовольчою Програмою Організації Об’єднаних Націй (ВВП ООН), реалізується соціальна реклама щодо підтримки вимушених переселенців, розповсюджується соціальна реклама з питань протидії проявам сепаратизму, проводиться соціальна кампанія «Два прапори - єдина країна» за підтримки МІП до Дня кримськотатарського прапора, запроваджено соціальну кампанію щодо мобілізації «Гідність, Воля і Перемога», реалізовано соціальну кампанію за окремо виділеною ключовою програмою щодо інформаційної політики Криму та ін. [141].

Отже, метод переконання в діяльності публічної адміністрації у сфері інформаційного суспільства - це процес послідовно здійснюваних дій публічною адміністрацією, який полягає у використанні різних роз’яснювальних, виховних, організаційних заходів для формування волі суб’єктів адміністративного права у сфері інформаційного суспільства, щоб вони добровільно підпорядковувалися юридичним приписам і свідомо брали участь в їх виконанні. Найпоширенішим методом діяльності Міністерства інформаційних політики є здійснення широкої систематичної роз’яснювальної роботи з різних питань (щодо підтримки реформ, вимушених переселенців, з питань протидії проявам сепаратизму, проведення мобілізації та ін.).

Поряд із позитивними (основними) методами діяльності публічної адміністрації (методів заохочення і переконання), у сфері інформаційного суспільства виникає необхідність публічній адміністрації застосовувати негативні методи діяльності - методи примусу. Відповідно до призначення заходи адміністративного примусу поділяються на три групи: 1) адміністративно-запобіжні заходи; 2) заходи адміністративного припинення; 3) адміністративні стягнення. При цьому треба зазначити, що у сфері інформаційного суспільства основним принципом є принцип свободи слова і свободи ЗМІ. Відповідно законодавець не дав права публічній адміністрації застосовувати адміністративні засоби щодо ЗМІ. Тільки суд може застосовувати засоби правового впливу на ЗМІ, які порушують законодавство. Іншими словами, адміністративно-запобіжні заходи та заходи адміністративного припинення в аналізованій нами сфері не використовуються.

Адміністративні стягнення становлять третю складову адміністративного примусу. КУпАП надає органам публічної адміністрації численних повноважень щодо здійснення такої адміністративно-юрисдикційної діяльності: по-перше, складати протоколи про адміністративні правопорушення (ст. 255); по-друге, розглядати справи в квазісудовому порядку за деякими з них (глава 17); по-третє, здійснювати адміністративне провадження щодо виконання адміністративних стягнень (розділ V). У процесі розгляду справ про адміністративні правопорушення посадові особи публічної адміністрації накладають на винних адміністративні стягнення, що є особливим видом адміністративного примусу [52].

Санкції адміністративного права здійснюють захист значної кількості суспільних відносин у сфері інформаційного суспільства, які знайшли своє формальне вираження у КУпАП. Серед них: «Порушення правил про взаємоз’єднання телекомунікаційних мереж загального користування» (ст. 148-5), «Незаконне розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних» (ст. 164-9), «Незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв’язку з виконанням службових повноважень» (ст. 172-8), «Порушення законодавства про друковані засоби масової інформації» (ст. 186-6.), «Невиконання законних вимог національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації» (ст. 188-7), «Невиконання законних вимог посадових осіб органів Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України» (ст. 188-31), «Порушення встановленого законом порядку отримання інформації з Єдиного державного реєстру, держателем якого є Державтоінспекція Міністерства внутрішніх справ України, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру» (ст. 188-47), «Незаконне зберігання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації» (ст. 195-5), «Порушення законодавства про державну таємницю» в аспекті: засекречування інформації: про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту; про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися та загрожують безпеці громадян; про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти та культури населення; про факти порушень прав і свобод людини і громадянина; про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб; іншої інформації, яка відповідно до законів і міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не може бути засекречена; безпідставне засекречування інформації; надання грифа секретності матеріальним носіям конфіденційної або іншої таємної інформації, яка не становить державної таємниці, або ненадання грифа секретності матеріальним носіям інформації, що становить державну таємницю, а також безпідставне скасування чи зниження грифа секретності матеріальних носіїв секретної інформації (ст. 212-2); «Порушення права на інформацію та права на звернення» (ст. 212-3); «Порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію» (ст. 212-5); «Здійснення незаконного доступу до інформації в інформаційних (автоматизованих) системах, незаконне виготовлення чи розповсюдження копій баз даних інформаційних (автоматизованих) систем» (ст. 212-6); «Порушення права громадянина на ознайомлення з відомостями Державного реєстру виборців, зі списком виборців, списком громадян, які мають право брати участь у референдумі» (ст. 212-8) [52].

За вчинення зазначених адміністративних правопорушень КУпАП передбачає такі адміністративні стягнення: штраф; конфіскація незаконного тиражу продукції, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення. Санкції за зазначені правопорушення накладає суд.

Таким чином, адміністративний примус у сфері інформаційного суспільства є обмеженим: він обмежується системою адміністративних санкцій, які застосовуються судом за протоколами про адміністративні правопорушення, що складені спеціальними суб’єктами публічної адміністрації за порушення прав громадян у сфері інформаційного суспільства та забезпечення публічного інтересу держави й суспільства в цілому.

Одним із вагомих, відносно самостійних методів адміністративного права є контроль як вид адміністративної діяльності, який полягає в тому, що суб’єкт контролю здійснює перевірку й облік того, як контрольований об’єкт виконує покладені на нього завдання та реалізує свої функції. Основне призначення державного контролю полягає у виявленні невідповідності його об’єкта тим чи іншим правомірним оціночним критеріям для подальшого застосування адекватних заходів реагування [3; 39].

Відповідно до ст. 1 Закону України від 5 квітня 2007 р. № 877-У «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» під державним контролем розуміється діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, органів місцевого самоврядування, інших органів у межах повноважень, передбачених законом, щодо запобігання та виявлення порушень вимог законодавства суб’єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема якості продукції, робіт і послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. Метою контролю є встановлення результатів діяльності певних суб’єктів, допущених відхилень від прийнятих вимог, принципів організації, виявлення причин цих відхилень від прийнятих вимог, а також визначення шляхів подолання перешкод для ефективного функціонування всієї системи [39].

У сучасному розумінні контроль розглядається не тільки як засіб покарання, а й як інформаційно-аналітичний засіб. Сутність державного контролю полягає у спостереженні за функціонуванням відповідного підконтрольного об’єкта; в одержанні об’єктивної та достовірної інформації; у вживанні заходів із запобігання й усунення порушень; у виявленні причин і умов, що сприяють правопорушенню; у вживанні заходів щодо залучення до відповідальності осіб, винних у порушенні [3; 39].

Так, Постановою Кабінету Міністрів від 22 серпня 2012 р. № 791 визначено критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності у галузях криптографічного та технічного захисту інформації, що підлягає ліцензуванню відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», і визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю) [101]. Іншою Постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2010 р. № 1137 затверджено критерій, за яким оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності з розроблення, виготовлення спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації, торгівлі ними і визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю) [105].

Таким чином, адміністративний контроль як метод діяльності публічної адміністрації є самостійним засобом діяльності публічної у сфері інформаційного суспільства, який полягає в тому, що суб’єкт контролю здійснює перевірку й облік того, як контрольований об’єкт виконує покладені на нього завдання та реалізує свої функції шляхом виявлення порушень вимог законодавства у сфері інформаційної сфери. Однак у сфері інформаційного суспільства, в умовах свободи слова і ЗМІ, адміністративний контроль має обмежене застосування, зокрема здійснюється в галузях криптографічного та технічного захисту інформації, діяльності з розроблення, виготовлення спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації, торгівлі ними.